— Я не Сара Шедлок.
— Звісно, що ні. Якби ти був такий самий збіса противний, я б з тобою не працювала.
— Можеш так і рекомендувати мене новим працівникам. «Не такий збіса противний, як жінка, що злягалася з моїм чоловіком». Повішу в рамочку.
Робін засміялася.
— Знаєш, у мене теж є теорії щодо того «Blanc de Blancs»,— сказав Страйк.— Я оце переглядав той перелік Чизвеллових справ, намагався викреслити варіанти і підкріпити одну теорію.
— Яку теорію? — зацікавилася Робін, а Страйк відзначив, що навіть після півпляшки шампанського, з розваленим шлюбом і перспективою жити в закутку аж в Кілбурні, Робін не втратила гострого інтересу до справи.
— Пам’ятаєш, я казав тобі, що за всією історію з Чизвеллом стоїть щось велике, щось фундаментальне? Чого ми поки що не бачимо?
— Так,— кивнула Робін,— ти ще казав, що воно майже на поверхні.
— Добра пам’ять. Отже, деякі обмовки Рафаеля...
— Ну, в мене вже перерва,— мовив знервований жіночий голос поруч.
63
Це справа суто особиста, і немає ніякої потреби розголошувати її по всій околиці.
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Невисока, квадратна, вся в ластовинні, Тіґан Бутчер мала темне волосся, туго зачесане в ґулю на потилиці. Попри акуратну форму офіціантки з сірою краваткою і чорною сорочкою з вишитим білим зображенням жокея на коні, здавалося, що доречнішими на ній були б замурзані гумові чоботи. Тіґан принесла на інтерв’ю каву з молоком.
— Ой... дуже дякую,— сказала вона, коли Страйк пішов по стілець для неї, явно потішена, що славетний детектив робить таке для неї.
— Нема за що,— відповів Страйк.— А це моя партнерка, Робін Еллакотт.
— Ага, то ж ви мені дзвонили, так? — озвалася Тіґан, видираючись на стілець — не без труднощів, бо була маленька. Вона була і захоплена, і злякана водночас.
— Знаю, що у вас обмаль часу,— сказав Страйк,— тож перейдімо просто до справи. Ви не проти, Тіґан?
— Ні. Тобто авжеж. Мені нормально. Питайте.
— Як довго ви працювали на Джаспера й Кінвару Чизвеллів?
— Я у них підробляла, як ще в школі доучувалася, тож коли й те рахувати... два з половиною роки, так.
— Вам подобалося в них працювати?
— Нормально було,— сторожко озвалася Тіґан.
— Якої ви були думки про пана міністра?
— Та нормальний був,— відповіла Тіґан, а тоді ніби зрозуміла, що то не надто інформативна відповідь, і додала: — Моя сім’я його цілу вічність знала. Брати багато років підробляли у Чизвеллів у маєтку.
— Он як? — спитав Страйк, записуючи.— І що саме ваші брати робили?
— Паркани лагодили, трохи садівництвом займалися, але тепер вони майже всю землю спродали,— відповіла Тіґан.— Сад здичавів.
Вона взяла чашку й ковтнула кави, тоді стривожено додала:
— Мама б здуріла, якби знала, що я з вами розмовляю. Вона мені казала в це не лізти.
— Чого так?
— «Хто мовчить, той двох навчить» — отак вона завжди каже. І ще таке: «За тою плачуть, яку рідко бачать». То вона мені таке казала, коли я на дискотеку просилася.
Робін засміялася. Тіґан усміхнулася, рада її потішити.
— Якої ви думки про місіс Чизвелл як роботодавицю? — спитав Страйк.
— Та нормальна,— повторила Тіґан.
— Місіс Чизвелл хотіла, щоб хтось ночував у будинку, якщо її вдома не було, так? Щоб коні не лишалися самі?
— Ага,— відповіла Тіґан, а тоді вперше з власної ініціативи поділилася інформацією: — Параноїчка вона.
— Одного з її коней справді порізали?
— Можна сказати, що то поріз,— відповіла Тіґан,— але як на мене, то була подряпина. Романо серед ночі стягнув із себе попону, от і отримав.
— Ви щось знаєте про чужих людей у садку? — спитав Страйк, занісши ручку над записником.
— Н-ну-у-у,— повільно мовила Тіґан,— вона щось таке казала, але...
Її очі впали на пачку «Бенсон-енд-Геджесу», що лежала поруч зі Страйковим пивом.
— Можна я закурю? — спитала Тіґан, ніби виявляючи велику сміливість.
— Пригощайтеся,— відповів Страйк і посунув цигарки до неї.
Тіґан підкурила, затягнулася і мовила:
— Не думаю, що хтось там нишпорив у садку. Просто така вже місіс Чизвелл. Вона...— Тіґан спробувала дібрати слово.— Якби вона була кобилою, я б сказала, що вона полохлива. Коли я там ночувала, жодного разу нікого не чула.
— Ви ночували в будинку напередодні того, як у Лондоні знайшли тіло Джаспера Чизвелла, так?
— Так.
— Можете пригадати, коли повернулася місіс Чизвелл?
— Десь об одинадцятій. Я та-ак здивувалася...— Тепер, коли Тіґан менше нервувала, проявилася деяка балакучість.— Вона ж мала лишитися в Лондоні. Щойно зайшла, одразу розкричалася — я, бачте, курила перед телевізором, а вона не любить, коли курять... і ще я собі трохи вина з холодильника налила, але майте на увазі, місіс Чизвелл сама мені сказала брати що схочу, як їхала. Така вже вона, не стямиш, відкіль вітер повіє. Тільки-но було нормально, а вже ненормально. Вічно з нею як на голках. Але тут вона вже приїхала зла. Я одразу зрозуміла, коли почула, як вона гупає в коридорі. Цигарка й вино — то був лише привід, щоб на мене накричати. Така вже вона, місіс Чизвелл.