— Що за чорт?
— Та нічого... собака...
— Де це ти?
— На цвинтарі.
— Що? Нащо?
— Просто вивчаю район. Я краще піду,— сказала вона, спинаючись на ноги.— Мені ще вдома меблі збирати.
— Гаразд,— озвався Страйк з давнішою холодністю.— Побачимося в суботу.
— Я страшенно перепрошую,— сказала підстаркувата власниця спанієля, коли Робін поклала мобільний у сумочку.— Ви боїтеся собак?
— Зовсім ні,— відповіла Робін, усміхнулася і погладила золотаву голову пса.— Він просто заскочив мене зненацька, та й усе.
Ідучи додому повз гігантські черепи, Робін думала про Біллі, якого Страйк описав так яскраво, що здавалося, ніби Робін з ним теж знайома.
Глибоко задумана, Робін уперше за тиждень не підняла очей на паб «Білий лебідь», як проходила повз. Високо над вулицею на розі будинку висів самотній різьблений лебідь, і щоразу, коли Робін проходила під ним, вона згадувала своє буремне весілля.
4
...але що ти в такому разі пропонуєш робити в місті?
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
За шість із половиною миль від Робін Страйк відклав мобільний і закурив цигарку. Цікавість Робін до його історії була втішною після допиту, який він витримав за півгодини по тому, як Біллі втік. Двоє полісменів, що прийняли дзвінок Деніз, відверто насолоджувалися можливістю змусити знаменитого Корморана Страйка визнати, що й він може помилятися, коли виявили, що той не зміг дізнатися ні прізвища, ні адреси цього Біллі з можливим психозом.
Проміння надвечірнього сонця упало на блокнот на столі під кутом, і стало видно слабкі відтиски. Страйк кинув цигарку в попільничку, яку колись давно украв у барі в Німеччині, схопив записника і покрутив його так і сяк, намагаючись за відтисками розрізнити літери, тоді потягнувся по олівець і легенько замалював сторінку. Скоро проступили незграбні великі літери — можна було чітко розібрати назву «Чарлмонт-роуд». Пишучи номер будинку чи квартири, Біллі натискав легше, ніж коли писав назву вулиці.
Один зі слабких відтисків скидався на «5» чи, може, недописану «8», але було місце під ще одну цифру чи, може, літеру.
Невиліковний потяг Страйка докопуватися до коріння загадкових подій створював незручності і йому, і іншим людям. Хоч який він був голодний і втомлений, і попри той факт, що помічницю він відіслав з наміром зачинити офіс, Страйк вирвав папірець з нововідкритою назвою вулиці й рушив до приймальні, де знову увімкнув комп’ютер.
Вулиць з назвою Чарлмонт-роуд у Британії було кілька, але з тих міркувань, що Біллі заледве має кошти на далекі подорожі, Страйк вирішив, що йому потрібна вулиця у Вест-Гемі. Тут було зареєстровано двох Вільямів, але обом було за шістдесят. Пам’ятаючи страх Біллі, що він піде «до Джиммі», Страйк пошукав Джиммі, а тоді Джеймса, і знайшов Джеймса Фарадея (49 років).
Адресу Фарадея Страйк записав під кривульками Біллі, хоча зовсім не мав певності, що саме Фарадей йому потрібен. По-перше, в номері його будинку не було п’ятірок чи вісімок, по-друге, надзвичайна занедбаність Біллі наводила на думку, що його співмешканець досить поблажливо ставиться до питань особистої гігієни. Фарадей же мешкав з дружиною і, здається, двома доньками.
Страйк вимкнув комп’ютер, але й далі вдивлявся в темний екран, обмірковуючи історію Біллі. Йому ніяк не давала спокою оця деталь — рожева ковдра. Надто точно і надто гламурно для психозного марення.
Пам’ятаючи, що завтра рано вставати і заробляти гроші, Страйк підвівся. Перш ніж вийти з офісу, поклав папірець з почерком Біллі й адресою Фарадея у гаманець.
Лондон, який нещодавно став епіцентром святкувань на честь діамантового ювілею королеви, готувався прийняти Олімпійські ігри. Всюди були британські прапори і логотипи «Лондон 2012» — знаки, банери, прапорці, брелоки, горнятка, парасольки; майже в кожній вітрині виставили купу товарів на олімпійську тематику. На думку Страйка, логотип нагадував так-сяк накидані друзки кольорового скла, і так само він був не у захваті від офіційних талісманів, які йому скидалися на пару циклопічних молярів.
Столиця аж бриніла захватом і знервованістю, народженою, понад сумнів, з вічного британського побоювання, що країна виставить себе на посміх. Скарги на недоступність квитків на ігри стали основною темою розмов; ті, кому не пощастило, лаяли лотерею, що мала дати всім справедливі й рівні шанси подивитися подію наживо. Страйк і собі хотів подивитися бокс, але не зміг добути квитки, зате посміявся, коли давній друг Нік запропонував замість нього піти на виїздку коней — його дружина Ільза дістала квитки й дуже з того раділа.