— Як я уже казав, ми сьогодні мали розмову з Тіґан Бутчер.
— І?
— І тепер ми знаємо, чим саме шантажували вашого чоловіка Джиммі Найт і Ґерайнт Вінн.
Кінвара зовсім не здивувалася.
— Я казала тим дурним дівчиськам, що ви дізнаєтеся про це,— знизала вона плечима.— Я про Іззі й Фіззі. Тут кожен собака знав, що майструє в повітці Джек О’Кент. Звісно, хтось би та іі розпатякав.
Вона ковтнула віскі.
— Я так розумію, ви вже все знаєте? Про шибеницю, про того хлопчика з Зімбабве?
— Про Семюеля? — ризикнув Страйк.
— Точно, Семюель Му... Мудрап, чи що.
Зненацька спалахнуло полум’я, язики вогню піднеслися над полінцем, сипнуло іскрами.
— Щойно ми почули, що хлопця повісили, Джаспер злякався, що то його шибениця. Ви ж у курсі, так? Що їх там було дві штуки? Але тільки одну отримав уряд, а друга потрапила до казна-кого, угнали ту вантажівку. Бозна-де опинилася. Фотографії, я так зрозуміла, страшнуваті. В міністерстві закордонних справ вважають, що мало місце помилкове впізнання. Джаспер не думав, що шибеницю можна пов’язати з ним, але Джиммі заявив, що має докази. Так і знала, що ви це рознюхаєте,— з гірким задоволенням додала Кінвара.— Тіґан тільки б ото пліткувати.
— Задля ясності,— сказав Страйк,— коли Джиммі Найт уперше прийшов до вас сюди, то просив належну йому й Біллі частку за ті дві шибениці, які їхній батько закінчив перед смертю?
— Саме так,— відповіла Кінвара, пригубивши віскі.— Вони коштували вісімдесят тисяч за дві штуки. Він хотів сорок.
— Та вочевидь,— мовив Страйк, згадавши, як Чизвелл казав, що Джиммі після першої спроби повернувся і просив меншу суму,— ваш чоловік сказав, що йому заплатили тільки за одну шибеницю, а друга загубилася десь по дорозі?
— Так,— знизала плечима Кінвара.— Тоді Джиммі попросив двадцять тисяч.
— Що ви подумали про вимогу Джиммі, коли він уперше прийшов просити гроші? — спитав Страйк.
Робін не знала, чи їй не здалося, але Кінвара ніби почервоніла. Може, то через віскі.
— Ну, я його зрозуміла, якщо хочете правди. Я зрозуміла, чому він вважає, що має на це право. Половина прибутків з шибениці, належали братам Найтам. Така була домовленість за життя Джека О’Кента, але Джаспер уважав, що Джиммі не може вимагати грошей за вкрадену шибеницю, ще й зважаючи, що Джаспер їх у себе зберігав і ніс усі витрати на перевезення і все таке... він і сказав, що Джиммі може до нього хоч позиватися, якщо бажає. Не любив він Джиммі.
— Гадаю, вони таки мали різні політичні вподобання,— відповів Страйк.
Кінвара криво посміхнулася.
— Та ні, тут справа особиста. Ви не чули про Джиммі й Іззі? Ні... напевно, Тіґан тоді була ще надто мала. О, та воно всього один раз сталося,— додала вона, видно, вирішивши, що Страйка ця новина шокувала,— але Джасперу того вистачило. Такий тип, як Джиммі Найт, позбавив цноти його дорогоцінну донечку, самі розумієте... Але навіть якби Джаспер хотів, то не зміг би заплатити Джиммі,— провадила вона.— Він уже все витратив. Трохи перекрив наші борги, полагодив дах у стайні. Я й гадки не мала,— додала вона, ніби захищаючись від невисловленої критики,— що між Джаспером і Джеком О’Кентом було укладено угоду, поки Джиммі мені не розповів про неї того вечора. Джаспер мені казав, що шибениці належали йому одному, і я повірила. Як я могла не повірити? Він же був моїм чоловіком.
Вона знову встала і пішла до столу з напоями, а лабрадор, бажаючи погрітися, причалапав з кутка, обійшов отоманку і влігся біля вогню, який тепер аж гудів. За ним подрібцював норфолкський тер’єр і почав гарчати на Страйка і Робін, аж поки Кінвара сердито не крикнула:
— Раттенбері, цить!
— Я хотів поставити вам ще кілька питань,— мовив Страйк.— І Io-перше, чи був пароль на телефоні вашого чоловіка?
— Аякже,— відповіла Кінвара.— Він дуже дбав про безпеку.
— Тобто свій пароль він казав небагатьом?
— Він його навіть мені не казав,— відповіла Кінвара.— А чого ви питаєте?
Проігнорувавши питання, Страйк провадив:
— Ваш пасинок тепер називає іншу причину, яка спонукала ного приїхати сюди до вас того ранку, коли помер ваш чоловік.
— Та ви що? І яка в нього тепер історія?
— Він мав не дати вам продати кольє, яким родина володіла протягом...
— Вийшов чистенький, га? — перебила Кінвара, розвертаючись до них з новою порцією віскі в руці. Довгі руді коси сплуталися від нічного вітру, щоки пашіли — вона здавалася якоюсь відчайдушною, ще й куртку забула запнути, й у викоті чорної нічної сорочки стало видно пишний бюст. Кінвара знову гепнулася на диван.— Так, він хотів завадити мені втекти з кольє, на яке, до речі, я маю повне право. Воно моє згідно з заповітом. Джаспер міг би й обережніше складати свою останню волю, якщо так не хотів, щоб воно потрапило до мене, правда ж?