Коли вони приїхали, голова розслідування — висока білява шотландка — визирнула на хвильку з кабінету потиснути гостям руки. Страйк і Робін уже знали, що поліція допитує двох підозрюваних, хоча звинувачень поки що нікому не висунули.
— Весь ранок розбираємо істерики і тотальні заперечення,— розповіла їм старша детектив-інспектор Джуді Макмюрран,— але, здається, таки розкололи її.
— Є варіант запустити їх глянути на це? — спитав її підлеглий, детектив-інспектор Джордж Лейборн, який раніше зустрів Страйка і Робін на вході та провів нагору. Це був пухкий чоловік,
Робін схожий на того «дотепника» з дорожньої поліції, який підійшов до них зі Страйком під час її нападу паніки на запасній смузі.
— Вперед,— усміхнулася старша інспекторка Макмюрран.
Лейборн завів Страйка і Робін за ріг і в перші двері праворуч. За ними було тісне темне приміщення, де половину стіни займало напівпрозоре дзеркальне вікно в кімнату для допитів.
Робін, яка такі місця бачила тільки в кіно й по телевізору, аж нетямилася. З того боку столу сиділа Кінвара Чизвелл, поруч з нею — тонкогубий адвокат у костюмі в тонку смужку. Кінвара була біла мов полотно, без макіяжу і в сірій шовковій блузці, такій пом’ятій, ніби спала в ній. Вона плакала в носовичок. Навпроти сидів ще один детектив-інспектор у значно дешевшому, ніж в адвоката, костюмі. Обличчя в нього було відсторонене.
На очах у Робін і Страйка старша інспекторка Макмюрран зайшла до кімнати і сіла на вільний стілець поруч з колегою. Минуло ніби багато часу — хоч насправді хіба хвилина — і нарешті старша інспекторка Макмюрран заговорила.
— Вам досі немає чого сказати про ту ніч у готелі, місіс Чизвелл?
— Це якийсь кошмар,— прошепотіла Кінвара.— Не можу повірити, що таке сталося. Не вірю, що я тут.
Її очі були рожеві, опухлі, а вії ніби зникли, бо сльози змили всю туш.
— Джаспер наклав на себе руки,— тремким голосом промовила вона.— Він був у депресії! Це вам кожен скаже! Той шантаж його просто роз’їдав... ви вже зверталися в міністерство закордонних справ? Навіть думка про те, що там можуть бути фото того повішеного хлопчика... хіба ви не розумієте, як сильно Джаспер боявся? Якби це вийшло назовні...
Її голос зірвався.
— Де ваші докази проти мене? — запитала вона.— Де вони? Де?
Її адвокат сухо кашлянув.
— Повернімося,— мовила старша інспекторка Макмюрран,— до теми готелю. Як гадаєте, навіщо ваш чоловік дзвонив туди й намагався впевнитися...
— Поїхати до готелю — не злочин! — істерично зойкнула Кінвара й розвернулася до свого адвоката: — Чарльзе, це сміховинно, як можна висувати проти мене звинувачення просто тому, що я поїхала до...
— Місіс Чизвелл відповість на будь-які ваші питання щодо її дня народження,— з підкресленим, як на Робін, оптимізмом сказав старшій інспекторці Макмюрран адвокат,— але так само...
Двері до кімнати спостереження відчинилися, ударивши Страйка.
— Без проблем, поміняємося,— казав своєму колезі Лейборн.— Ходімо, народ, на нас чекає штаб розслідування, є що показати.
Озирнувшись назад, Робін і Страйк побачили, що до них іде Ерик Вордл.
— Навіть уявити не міг, що таке буде,— мовив той усміхнено і потиснув Страйкові руку.— Лондонська поліція нарешті сама тебе запросила.
— Вордле, ти лишаєшся? — спитав Лейборн, якого ніби обурила перспектива, що інший полісмен займатиметься гостями, на яких хоче справити враження він.
— А чого б ні,— озвався Вордл.— Хоч дізнаюся, чому саме я допомагав усі ці тижні.
— Мабуть, передавання всіх тих доказів, що ми знайшли, не минуло безслідно,— мовив Страйк, коли йшли слідом за Лейборном до штабу.
Вордл пирхнув.
Звична до тісного та трохи занехаяного офісу на Денмарк-стріт, Робін була в захваті від приміщення, що його Скотланд-Ярд віддав під розслідування гучної і підозрілої смерті. На білій дошці на стіні було записано хронологію пов’язаних з убивством подій. На стіні поруч був цілий колаж з фотографій тіла і місця, де його знайшли; Чизвелла звільнили з поліетиленового полону і сфотографували зблизька — зведене судомою страшне обличчя, гидка подряпина на щоці, напіврозплющені каламутні очі, темна, посиніла шкіра.
Помітивши цікавість Робін, Лейборн показав їй звіт токсикологічної експертизи й записи з телефонів, на яких поліція базувала своє розслідування, а тоді відімкнув велику шафу, що містила фізичні докази, розфасовані по окремих пакетах, з етикетками. Тут були роздушений слоїк лахесісу, замацаний пакет з-під помаранчевого соку, прощальний лист Кінвари чоловікові. Побачивши записку, що її украла Флік, і роздруковане фото «Жалоби кобили» на порожньому ліжку (воно, як знала Робін, тепер опинилося в центрі поліційного розслідування), вона відчула приплив гордості.