— Але не продумали,— відповів Лейборн,— а їй бракує розуму вигадати досить відмовок.
— «Не можу повірити, що таке сталося»,— процитував Страйк.— А вона послідовна. В суботу ввечері казала нам: «Я гадки не мала, що так станеться», «Це здавалося нереальним»...
— У суді хай так скаже,— стиха мовив Вордл.
— Так! На що ти сподівалася, любонько, коли розтовкла жменю пігулок і підсипала йому в помаранчевий сік? — озвався Лейборн.— Винна, як є винна!
— Просто дивовижно, як люди обманюють самих себе, опинившись під впливом сильнішої особистості,— сказав Страйк.— Ставлю десятку, що коли Макмюрран її врешті розколе, Кінвара скаже: спершу вони сподівалися, що Чизвелл сам накладе на себе руки, тиснули на нього, але врешті-решт вона дійшла до межі, за якою вже не бачила відмінності — чи підштовхнути його до самогубства, чи самій підсипати йому пігулки в помаранчевий сік.
Я відзначив, що вона досі наполягає, буцім його довела до самогубства ця історія з шибеницями.
— Оце ви гарно постаралися, що поєднали факти щодо шибениць,— визнав Лейборн.— Ми тут трохи від вас відстали, але це дуже багато пояснило. Оце дуже секретно,— додав він, виймаючи з найближчої шухляди коричневий конверт і витрушуючи з нього фотографію,— надіслали вранці з міністерства закордонних справ. Як бачите...
Робін підійшла глянути — й одразу про це пожалкувала. Що за радість бачити, як тіло хлопчика-підлітка, якому видзьобали очі стерв’ятники, звисає з шибениці на закиданій камінням вулиці? Ноги в хлопця були босі. Робін здогадалася, що кросівки з нього хтось зняв.
— Вантажівку, що везла другу шибеницю, угнали. Уряд не отримав посилки, Чизвелл не отримав оплати. З цього фото можна виснувати, що ту шибеницю повстанці використовували для самосуду. Цей бідолаха, Семюель Мурапе, опинився не в тому місці не в той час. Учився в Британії, взяв вільний рік на самовизначення, поїхав до рідних... Видно погано,— додав Лейборн,— але ось, отут, за ногою...
— Так, схоже на зображення білого коня,— погодився Страйк.
У Робін у кишені завібрував мобільний, на якому вона вимкнула звук. Вона чекала на важливий дзвінок, але виявилося, що то повідомлення з невідомого номера.
Ти заблокувала мій номер, але треба зустрітися. Виникла надзвичайна ситуація, і нам обом дуже корисно було б їі вирішити. Метт
— Нічого важливого,— сказала Робін Страйкові, кладучи мобільний у кишеню.
Це було вже третє повідомлення від Метью за сьогодні.
«Надзвичайна ситуація, ти ба».
Мабуть, Том дізнався, що наречена спить з його добрим другом. Може, погрожує подзвонити Робін чи зайти в офіс на Денмарк-стріт, щоб дізнатися, наскільки в курсі вона. Якщо Метью думає, що для Робін — яка наразі стоїть біля численних фото отруєного й задушеного міністра — то «надзвичайна ситуація», він помиляється. Зробивши над собою зусилля, вона зосередилася на розмові, яка точилася в штабі розслідування.
— ...історія з кольє,— казав Страйкові Лейборн.— Набагато переконливіша за ту, яку він розказав нам. Ота казочка, ніби він мав їй не дати зашкодити собі.
— То Робін змусила його змінити версію, а не я,— відповів Страйк.
— А... ну, гарна робота,— сказав Лейборн до Робін трохи зверхньо.— Я коли брав у нього свідчення, одразу подумав, що то слизький малий негідник. Такий нахаба! Щойно вийшов з тюрми і все таке. І жодних докорів сумління, що переїхав ту бідну жінку.
— Яку вас справи з Францескою? — спитав Страйк.— То дівчина з галереї.
— Вдалося зв’язатися з її батьком у Шрі-Ланці, й він не зрадів. Власне, від нього сама завада,— відповів Лейборн.— Намагається тягнути час, щоб адвокати її підготували. Дуже незручно — вся родина десь за кордоном. Довелося натиснути на нього по телефону. Цілком розумію, чого він не хоче, щоб усе це вийшло в суді, але нічого не вдієш. Такі речі дають цікаве уявлення про ментальність вищих прошарків, га? В їхньому випадку одне правило...
— Щодо цього,— перебив Страйк,— а з Ааміром Малліком ви розмовляли?
— Так, ми його знайшли там, де сказав ваш хлоп — Гатчинс, так?.. У сестри. Він має нову роботу...
— Ой, я така рада,— не стрималася Робін.
— ...і спершу не дуже нам зрадів, але зрештою виявився відвертим і помічним. Розповів, що знайшов того хворого хлопа — Біллі, так? — на вулиці, де той вимагав зустрічі з його шефом, горлав про вбиту дитину, яку задушили і поховали на Чизвелловій землі.
Маллік повів його до себе з думкою здати в лікарню, але спершу подзвонив спитати поради в Ґерайнта Вінна. Той розлютився. Сказав нізащо не викликати «швидку».