Вона спробувала набрати номер, але одразу перемкнуло на автовідповідач. За дві секунди прийшло нове повідомлення.
Я з клієнтом не хочу про це говорити при ньому зустріньмося
Тепер уже розсердившись, Робін відповіла:
Але Нью-Скотланд-Ярді. Знайди десь тихий куточок.
Вона уявила, як Метью ввічливо усміхається клієнтові та спокійно каже: «Даруйте, це з офісу»,— а сам наклацує свої сердиті відповіді.
Нам треба все з’ясувати, а ти поводишся, мов ображена дитина, не хочеш зустрітися. Або поговори зі мною, або о восьмій я дзвоню у пресу. До речі, я помітив, що ти не відкидаєш того, що спиш з ним
Страшенно сердита, але загнана у глухий кут, Робін відповіла:
Добре, зустріньмося лицем до лиця, де?
Метью описав, як потрапити до маленького бару в Літтл-Венісі. Робін, досі в шоці, відчинила двері до штабу розслідування. Група саме скупчилася навколо монітору, на якому було відкрито сторінку з блогу Джиммі Найта. Страйк уголос читав:
— «...іншими словами, єдина пляшка вина у ,,Le Маnоіг aux Quat’Saisons" може коштувати більше, ніж безробітна мати-одиначка отримує на тиждень на одяг, їжу і житло для всієї своєї родини». Й ось це,— сказав Страйк,— здалося мені досить дивним вибором ресторану, коли вже йому закортіло розповісти про коштовні витребеньки торі. Тому мені й спало на думку, що він там нещодавно побував. Тоді Робін каже, що «Блан-де-Блан» — це назва одного з номерів, але я не поєднав одне з одним так швидко, як мав би. Тільки за кілька годин здогадався.
— Він, крім усього іншого, ще й кінчений лицемір, правда? — спитав Вордл, який стояв за спиною у Страйка, схрестивши руки на грудях.
— У Вулстоуні шукали? — спитав Страйк.
— І в тій дірі на Чарльмонт-роуд, і у Вулстоуні, і всюди,— відповів Лейборн,— але не хвилюйся. Зв’язалися з однією з його подружок у Далічі, зараз якраз туди поїхали. Як пощастить, до ночі вже його матимемо.
Лейборн помітив Робін, яка стояла з телефоном у руці.
— Знаю, що ваші люди це з’ясовують,— сказала вона Лейборну,— але я маю знайому у «Кристіз». Послала їй фото «Жалоби кобили», вона передзвонила. За словами їхніх експертів, це може бути Стаббс.
— Про Стаббса навіть я чув,— сказав Лейборн.
— І скільки воно може коштувати? — спитав Вордл.
— Моя знайома гадає, що більше двадцяти двох мільйонів.
Вордл присвиснув.
— А щоб мене,— зронив Лейборн.
— Скільки коштує, то неважливо,— нагадав усім Страйк.— Важливо, чи міг хтось помітити цю потенційну цінність.
— Корморане,— сказала Робін, беручи свою куртку зі стільця, на якому її лишила,— можна тебе на два слова? Мені треба йти, вибачте,— сказала вона іншим.
— Усе гаразд? — спитав Страйк, коли вони вдвох вийшли в коридор і Робін зачинила двері до штабу.
— Так,— відповіла Робін, а тоді: — Та... не дуже. Мабуть,— сказала вона, показуючи телефон,— просто прочитай оце.
Суплячись, Страйк повільно погортав діалог між Робін і Метью. Побачив і вирізку з «Івнінг стандарду».
— І ти підеш на зустріч з ним?
— Мушу. Мабуть, саме це рознюхував Мітч Патерсон. Якщо Метью розбурхає цікавість преси — а він це більш ніж здатний зробити... Вони вже тобою цікавляться, і...
— Забудь про мене з Шарлоттою,— грубо відповів Страйк.— Ми там пробули двадцять хвилин, і вона мене заманила. А він намагається заманити тебе...
— Я знаю,— відповіла Робін,— але рано чи пізно я б мусила з ним поговорити. Більшість моїх речей лишилася на Олбері-стріт. У нас досі спільний рахунок у банку.
— Мені приїхати?
Зворушена Робін відповіла:
— Дякую, але не думаю, що з цього буде користь.
— Тоді подзвониш мені потім, добре? Розкажеш, як усе минулося.
— Гаразд,— пообіцяла Робін.
Сама-одна вона рушила до ліфта. І навіть не помічала, хто йде назустріч, поки не почула голос:
— Боббі?
Робін озирнулася. За нею стояла Флік Пурдью, що поверталася з убиральні у супроводі поліціянтки, яка, видно, водила її туди. Як і Кінвара, Флік сльозами змила весь макіяж. Вона здавалася маленькою і зіщуленою в білій блузці (Робін подумала, що то батьки наполягли на такому вбранні замість футболки з «Гезболлою»).
— Я — Робін. Як ти, Флік?
Флік ніби змагалася з думками, що були для неї надто жахливими.