— Делла вирішила, що вона говорила про свого чоловіка, але не пригадує, щоб Кінвара називала його на ім’я. Ми гадаємо, що ти спокусив Кінвару з метою помститися батькові, кілька місяців підтримував роман, а тоді вона стала ревнива й набридлива, і ти її покинув.
— Це все припущення,— жорстко відповів Рафаель,— а отже, лайно собаче. Що ще?
— Навіщо Кінвара поїхала до міста у день, коли мали приспати її улюблену кобилу?
— Може, не хотіла бачити, як коняку прикінчать. Може, відмовлялася визнавати цей жах.
— Або,— відповіла Робін,— мали підозри щодо тебе і Францески в галереї Драммонда.
— Немає доказів. Далі.
— Повернувшись до Оксфорширу, вона мала нервовий зрив. Напала на твого батька, тоді її ушпиталили.
— Досі горювала за мертвонародженою дитиною, мала сильну прив’язаність до коней, страждала на депресію,— перелічив Рафаель.— Іззі й Фіззі поб’ються за право розповісти про її неврівноважений стан. Що ще?
— Тіґан розповіла нам, що одного дня Кінвара знову зробилася маніакально веселою і збрехала, коли її спитали про причину.
Заявила, що твій батько дозволив ожеребити іншу її кобилу від Тотиласа. Ми гадаємо, що справжньою причиною стало відновлення вашого роману, і гадаємо, що саме цей час не був випадковим. Ти щойно відвіз до галереї Драммонда останню партію картин для оцінки.
Обличчя Рафаеля раптом стало розслабленим, ніби його особистість на мить покинула тіло. Револьвер у його руці смикнувся, а у Робін стали сторчма волосинки на руці, ніби їх підняв вітерець. Вона зачекала, поки Рафаель відповість, але він мовчав. За хвилину вона провадила:
— Ми гадаємо, що коли ти збирав картини для оцінки, то зблизька роздивився «Жалобу кобили» і зрозумів, що це може бути Стаббс. І вирішив повезти на оцінку іншу картину з кобилою і лошам.
— Докази?
— Генрі Драммонд побачив фото, яке я зробила, де «Жалоба кобили» лежить на ліжку в Чизвелл-гаузі. Він готовий дати свідчення, що цієї картини не було серед тих, які він оцінював на прохання твого батька. Картина, яку він оцінив у п’ять-вісім тисяч фунтів, належала пензлю Джона Фредерика Геринга, і там була чубара, а не ряба кобила з лошам. Також Драммонд готовий свідчити, що ти достатньо розумієшся на мистецтві, щоб здогадатися, що «Жалоба кобили» може належати пензлю Стаббса.
Обличчя Рафаеля вже не було схоже на залізну маску. Тепер його майже чорні райдужки смикалися з боку в бік, ніби він читав щось, видиме тільки йому.
— Мабуть, я просто випадково взяв Фредерика Геринга замість...
Неподалік завила сирена поліційної машини. Рафаель глянув у бік звуку. Ще кілька секунд сирена волала, тоді замовкла так само несподівано, як і зазвучала.
Рафаель знову розвернувся до Робін. Несхоже було, що його сильно стривожив звук сирени, надто коли замовк. Звісно: Рафаель же повірив, що коли він схопив Робін, їй дзвонив Метью.
— Так,— мовив він, підхоплюючи нитку думки.— Саме так я і скажу. Я відвіз на оцінку картину з чубарою кобилою помилково, «Жалоби кобили» ніколи не бачив і гадки не мав, що то може бути Стаббс.
— Ти не міг узяти картину з чубарою кобилою помилково,— тихо відповіла Робін.— Вона не з Чизвелл-гаузу, і родина готова це підтвердити.
— Родина,— відповів Рафаель,— не бачить того, що в них під носом. У вогкій гостьовій кімнаті двадцять років висів Стаббс, і ніхто навіть не помітив, а знаєш чому? Бо вони — кінчені кляті сноби... «Жалоба кобили» належала старенькій Тінкі. Вона успадкувала її від старого, хворого на голову алкоголіка — ірландського баронета, за яким була заміжня, перш ніж побралася з моїм дідом. Вона гадки не мала, скільки та картина коштує. Тримала її лише тому, що там були коні, а коней Тінкі любила. Щойно чоловік сконав, вона пострибала до Англії, стала дорогою приватною медсестрою мого діда, а тоді ще дорожчою дружиною. Вона померла в будинку, і весь її мотлох — а то головно був мотлох — лишився у Чизвелл-гаузі. Фредерик Геринг запросто міг належати їй, і ніхто б навіть не помітив, що він припадає пилом десь у брудному кутку того клятого будинку.
— А що коли поліція знайде картину з чубарою кобилою?
— Не знайде. Вона в моєї матері. Я її знищу. А коли поліція мене спитає, скажу: батько заявив, що продасть її сам, коли вже знає, що картина коштує вісім тисяч фунтів. «Мабуть, так і зробив, пане офіцере».
— Кінвара не знає нової історії. Вона не зможе тебе прикрити.
— А тут якраз стане в пригоді її неврівноваженість і незадоволеність моїм батьком. Іззі й Фіззі стануть у чергу, щоб розповісти світові, наскільки вона не цікавилася його планами, бо ж любила вона тільки його гроші. А мені обґрунтованого сумніву цілком досить.