Повернулася офіціантка з меню, запропонувала обрати напої.
— Може, зачекаємо? — запропонувала Іззі, вказуючи на порожній стілець.
— Він запізнюється,— відповів Страйк, якому дуже кортіло пива.— Можна й замовити щось.
Зрештою, дізнаватися вже не було чого. Сьогодні був день пояснень. Щойно офіціантка пішла, запала незграбна мовчанка.
— Ох, чорт, навіть не знаю, чи ти чув,— раптом мовила до Страйка Іззі з виглядом людини, яка з полегшенням вдається до звичних пліток.— Шарлі поклали до лікарні.
— Он як,— озвався Страйк з незацікавленим виглядом.
— Так, постільний режим. У неї щось там сталося — підтікання амніотичної рідини... та й узагалі за нею хотіли краще наглянути.
Страйк кивнув без жодного виразу на обличчі. Стидаючись, що їй цікаво, Робін промовчала. Принесли напої. Іззі, надто знервована, щоб звертати увагу на незацікавленість Страйка темою, яка їй самій видавалася безпечним предметом, до якого обоє мають інтерес, провадила:
— Чула, що Яго аж сказився, коли прочитав у газетах про вашу зустріч. Мабуть, радий, що вона опинилася в такому місці, де за нею можна...
Тут Іззі нарешті побачила на обличчі Страйка щось таке, що змусило її відступити. Ковтнула вина, роззирнулася, чи не підслуховують за іншими столиками, і спитала:
— Поліція тримає вас у курсі, я правильно розумію? Вам відомо, що Кінвара в усьому зізналася?
— Так,— відповів Страйк,— ми чули.
Іззі похитала головою, очі наповнилися слізьми.
— Це все так жахливо. Друзі не знають, що й казати... я досі в це не вірю. Це просто неймовірно. Раф... я, знаєте, хотіла сходити до нього. Мені так треба було його побачити... але він відмовився. Він нікого не хоче бачити.
Вона ковтнула ще вина.
— Він, мабуть, збожеволів абощо. Він же хворий, так? І тому таке скоїв? Мабуть, психічне захворювання.
Робін згадала темну баржу, де Рафаель незворушно розповідав про життя, якого прагне, про віллу на Капрі й парубоцьку квартиру в Лондоні, про машину, яку матиме, щойно повернуть права після смертельного наїзду на матір маленької дитини. Подумала про те, як ретельно він спланував смерть свого батька, і про помилки, зроблені винятково через поспіх, у якому довелося втілити вбивство в життя. Пригадала вираз обличчя над револьвером, з яким він питав її, чого жінки вважають себе особливими; свою матір він обізвав шльондрою, свою мачуху спокусив, Робін хотів убити, щоб не йти до пекла на самоті. Чи справді він хворий у тому сенсі, що може потрапити до психіатричного закладу замість в’язниці, думка про яку так його жахала? Чи ж його думка про батьковбивство зросла в тінявій пустці між хворобою і невиліковною порочністю?
— ...він мав жахливе дитинство,— говорила Іззі. Ні Страйк, ні Робін не відповіли, і вона провадила: — Правда, так і було, так і було. Не хочу казати поганого про татка, але Фредді — то було щось. Татко не був добрий до Рафа й Косатки... тобто Орнелли, його мами... ну, Торкс завжди каже, що то просто повія високого класу, та й годі. Коли Раф не вчився у школі-інтернаті, вона всякчас тягала його за собою, а сама тягалася за новими чоловіками.
— Трапляються й гірші дитинства,— відповів Страйк.
Робін якраз думала, що Рафаелеве життя з матір’ю досить-таки нагадує ті уривки, які вона знала про дитячі роки Страйка, але здивувалася, коли він це сказав так прямо.
— Багато людей має гірші обставини, ніж весела дівиця в ролі матері,— сказав він,— але вони нікого не вбивають. Глянь на Біллі Найта. Матері він не знав. Батько — буйний алкоголік, бив його, занедбав, і кінець кінцем Біллі нажив серйозне психічне захворювання, але нікому нічого не заподіяв. У стані гострого психозу він прийшов до мого офісу, шукаючи справедливості для іншої людини.
— Так,— поспішно погодилася Іззі,— так, звісно, це правда.
Але в Робін склалося враження, що навіть тепер Іззі не здатна дорівняти біль Рафаеля до болю Біллі. Страждання першого завжди пробуджуватимуть у ній більше жалості, ніж митарства другого, бо Чизвелл за визначенням відрізняється від хлопчика без матері, якого били десь у лісі, де робітники маєтку живуть за законами свого виду.
— А ось і він,— сказав Страйк.
До ресторану ввійшов Біллі Найт, на чиїй обстриженій чуприні блищали краплі дощу. Він і досі був дуже худий, але обличчя його округлилося, шкіра й одяг були чисті. Біллі всього тиждень як випустили з лікарні, й наразі він мешкав у квартирі Джиммі на Чарльмонт-роуд.