— Доброго вечора,— привітався Страйк,— мене звати Корморан Страйк. Можна вас на кілька слів, Джиммі? Справа стосується вашого брата Біллі.
— Біллі? — різко перепитав Джиммі.— А що таке?
— Я вчора з ним бачився. Я — приватний детек...
— Його Чизл підіслав! — перелякано розвернулася до Джиммі Флік.
— Та зав’янь! — загарчав той.
Решта гурту дивилася на Страйка з сумішшю цікавості й ворожості, а Джиммі поманив його убік. На подив Страйка, Флік потягнулася слідом. Коротко стрижені чоловіки в майках з вест-гемською символікою кивали до активіста. Джиммі зупинився біля пари білих стовпчиків, увінчаних кінськими головами, озирнувся, чи не слухає хто, а тоді звернувся до Страйка.
— Як, кажете, вас звати?
— Корморан, Корморан Страйк. Біллі — ваш брат?
— Так, молодший,— відповів Джиммі.— А що, приходив до вас?
— Так. Учора вдень.
— А ви — приватний...
— Детектив. Так.
Страйк побачив упізнавання в очах Флік. Вона мала пухле бліде обличчя, яке здавалось би безневинним, якби не густо підведені очі й помідорно-червоне волосся. Флік знову швидко розвернулася до Джиммі.
— Джиммі, це ж...
— Шеклвелльський різник? — спитав той, дивлячись на Страйка понад запальничкою, від якої підкурював цигарку.— Лула Лендрі?
— Це я,— підтвердив Страйк.
Краєм ока він помітив, як погляд Флік спускається до його гомілок. Її губи смикнулися з видимим презирством.
— І Біллі до вас прийшов? — повторив Джиммі.— Нащо?
— Сказав, що став свідком того, як задушили дитину.
Джиммі сердито випускав дим.
— Ага. В нього не всі вдома. Шизоафективний розлад.
— Він здавався хворим,— погодився Страйк.
— І це все, що він вам сказав? Що бачив, як задушили дитину?
— Як на мене, цього достатньо,— мовив Страйк.
Губи Джиммі скривилися в невеселій усмішці.
— Ви ж йому не повірили, правда?
— Ні,— чесно зізнався Страйк,— але не думаю, що йому в такому стані слід вештатися вулицями. Йому потрібна допомога.
— Йому ж наче не гірше, ніж зазвичай? — спитав Джиммі у Флік з дещо силуваним виразом безсторонньої цікавості.
— Ні,— відповіла вона і розвернулася до Страйка з ледь прихованою ворожістю.— Йому буває то гірше, то краще. Якщо вживає ліки, то все в нормі.
Віддаля решти їхніх друзів її вимова стала характерною для представниці середнього класу. Страйк помітив, що вона, підмальовуючи око, не вибрала з його кутика сон. Значну частину дитинства Страйк прожив у злиднях, тож без приязні ставився до нехтування гігієною — хіба що людина була така нещасна чи хвора, що то вже не мало значення.
— В армії були, так? — почала питати Флік, але Джиммі її перебив:
— Звідки Біллі знав, де вас шукати?
— Довідка? — озвався Страйк.— Я не в печері живу.
— Біллі не вміє користуватися довідкою.
— Але мій офіс знайти подужав.
— Нема ніякої мертвої дитини,— твердо заявив Джиммі.— То все його фантазії. Повсякчас про це торочить, як має напад. Бачили його сіпавку?
З жорстокою точністю Джиммі повторив неконтрольований рух братової руки від носа до грудей. Флік засміялася.
— Так, я це бачив,— неусміхнено відповів Страйк.— І ви не знаєте, де він, так?
— Від учорашнього ранку не бачив. А нащо він вам?
— Як я вже казав, мені здалося, що в такому стані йому не варто вештатися без нагляду.
— Дуже відповідально з вашого боку,— сказав Джиммі.— Багатий і знаменитий детектив непокоїться про нашого Біллі.
Страйк промовчав.
— Ви ж служили,— повторила Флік.— В армії?
— Служив,— глянув на неї Страйк.— До чого це?
— Просто кажу,— вона аж почервоніла від праведного гніву.— Тоді не переймалися, що хтось постраждає, так?
Страйк, який знав людей, що поділяли погляди Флік, не відповів. Мабуть, повірить, якщо він скаже, що вступив до армії, сподіваючись піднімати дітей на багнети.
Джиммі, якому явно не хотілося вислуховувати ще щось про погляди Флік на армію, сказав:
— Біллі в нормі. Іноді живе в нас, потім іде собі. Повсякчас так робить.
— А де він мешкає, коли не з вами?
— У друзів,— відповів Джиммі, знизавши плечима.— Не знаю, як їх звати.— Тоді додав, суперечачи самому собі: — Обдзвоню їх сьогодні, дізнаюся, що там у нього.
— Так-так,— кивнув Страйк, допив пінту і віддав келих татуйованому працівникові бару, який ходив подвір’ям і збирав тару в тих, хто допив. Страйк востаннє затягнувся цигаркою, кинув недопалок до його братів на землі, загасив стопою протеза, а тоді дістав гаманець.