— Так, гарний,— погодилася Ванесса.— Вони орендують.
Страйк декілька секунд дивився, як танцює Лорелея, водночас обмірковуючи цей цікавий факт. Загадковий тон Ванесси натякав на те, що і вона не вважає цей вибір зумовленим винятково ситуацією на ринку нерухомості.
— В усьому винні тропічні бактерії,— сказала Ванесса.
— Прошу? — нічого не зрозумів Страйк.
Вона кинула на нього гострим оком, тоді похитала головою і засміялася.
— Та нічого. Забудь.
— Так, нам дуже пощастило,— почув Страйк, бо музика примовкла. Метью розмовляв з рудою жінкою.— Отримали квитки на бокс.
«От щоб ти і не отримав»,— роздратовано подумав Страйк, шукаючи в кишенях цигарки.
— Сподобалося? — спитала Лорелея, коли о першій ночі сідали в таксі.
— Та не дуже,— відповів, дивлячись на вогні зустрічних машин, Страйк.
У нього склалося враження, ніби Робін його уникає. Після відносно теплої розмови у вівторок він очікував... чого? Бесіди, сміху? Йому цікаво було знати, чи складається її шлюб, але дізнався Страйк небагато. Робін і Метью наче нормально спілкувалися, але той факт, що вони орендують будинок, інтригував. Чи йдеться про невіру — хай навіть несвідому — у спільне майбутнє? Все влаштували так, щоб легше було розійтися? І ще ця дружба з Ванессою Еквенсі, в якій Страйк побачив ще один елемент життя, що ним Робін живе незалежно від Метью.
«В усьому винні тропічні бактерії».
Що воно в біса означало? Це пов’язано з таємничою клінікою? Робін хвора?
За кілька хвилин мовчання Страйк раптом уторопав, що мав би спитати, як минув вечір для Лорелеї.
— Бувало й краще,— зітхнула Лорелея.— Боюся, у твоєї Робін багато нудних друзів.
— Так,— погодився Страйк.— Але, гадаю, то все її чоловік. Він бухгалтер. І той ще кретин,— додав він із задоволенням.
Таксі котилося крізь ніч, а Страйк згадав фігуру Робін у сірій сукні.
— Прошу? — раптом перепитав він, бо Лорелея наче щось казала.
— Я спитала, про що ти замислився.
— Ні про що,— збрехав Страйк, і оскільки це було краще, ніж балачки, обійняв Лорелею, пригорнув і поцілував.
8
...клянуся! Мортенсґаард піднявся в цьому світі. Тепер багато людей бігає за ним.
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
У неділю ввечері Робін написала Страйкові есемеску, в якій питала, що їй робити в понеділок: перш ніж піти у відпустку, всі свої справи вона передала. Той коротко відповів «Приїдь до офісу», і Робін слухняно увійшла туди за чверть дев’ята наступного дня, щаслива — попри складнощі у стосунках з напарником — повернутися до старої обшарпаної контори.
Коли Робін прийшла, двері в кабінет Страйка було прочинено. Він сидів за столом і слухав когось у мобільному. Сонце розлило калюжки золотої патоки на потертому ковроліні. Скоро негучне дирчання транспорту за вікном потонуло у брязкоті старого чайника, і за п’ять хвилин по приходу Робін уже поставила перед Страйком горня міцного чорного чаю, а той підняв великий палець і мовчки подякував. Робін повернулася до свого столу й побачила, що на телефоні блимає вогник — було повідомлення. Робін набрала номер автовідповідача, і холодний жіночий голос повідомив, що дзвінок було здійснено за десять хвилин до того, як вона прийшла,— Страйк, мабуть, або був нагорі, або відповідав на інший дзвінок.
У вусі в Робін засичав хрипкий шепіт:
— Вибачте, що отак від вас утік, містере Страйк, вибачте. Але я не можу повернутися. Він мене тут утримує, не можу вибратися, він замінував двері...
Кінець речення потонув у риданнях. Стривожена Робін спробувала привернути увагу Страйка, але той на обертовому кріслі розвернувся до вікна і все слухав когось по мобільному. Крізь жалісні звуки лиха у слухавці до Робін долітали окремі слова:
— ...не вибратися... я зовсім самотній...
— Так, гаразд,— сказав у своєму кабінеті Страйк.— Тоді п’ятниця, підійде? Чудово. Гарного дня.
— ...будь ласка, поможіть мені, містере Страйк! — заридав голос у вусі в Робін.
Вона клацнула по гучному зв’язку, і стражденні благання заповнили офіс.
— Двері вибухнуть, якщо спробую утекти. Містере Страйк, будь ласка, допоможіть мені, заберіть мене, я дарма прийшов, я йому сказав, що знаю про дитину, а воно більше, набагато більше, я думав, що можу йому довіряти...
Страйк розвернувся на кріслі, підхопився і швидкими кроками вийшов до приймальні. Клацнуло — слухавку впустили. Тепер ридання лунали здаля, ніби абонент у відчаї ішов геть від телефону.