Робін стало трохи неприємно від згадки про Шарлотту. Вона страшенно цікавилася — хоч і приховувала це — Шарлоттою, жінкою, з якою Страйк то разом, то порізно пробув шістнадцять років, з якою планував побратися, аж тут стосунки було розірвано — за вкрай негарних обставин і, вочевидь, назавжди.
— Шкода, що ми не змогли дізнатися номер Біллі,— сказав Страйк, знову потираючи підборіддя великою волохатою рукою.
— Я обов’язково його дізнаюся, якщо Біллі зателефонує знову,— запевнила Робін.— Ти передзвониш Чизвеллу? Він казав, що має зустріч.
— Мені цікаво знати, що йому треба, але питання в тому, чи влізе в наш графік ще один клієнт,— відповів Страйк.— Так, гляньмо...
Він заклав руки за голову і насупився, дивлячись у стелю, на якій сонячне світло виявило безліч дрібних тріщинок. «Та пішло воно... кінець кінцем, скоро цей офіс стане проблемою забудовника».
— Енді й Барклей у мене стежать за тим малим Вебстером. Барклей, до речі, добре справляється. Вже надіслав три повні дні стеження, фото, все як треба. Далі є старий добрий Док Жуан. Від нього поки що нічого цікавого...
— Шкода,— бовкнула Робін, тоді спам’яталася: — Ні, я не те маю на увазі, це ж добре,— вона потерла очі.— Ну й робота,— зітхнула вона,— всі моральні орієнтири збиває. Хто сьогодні нагляне за Доком?
— Хотів попросити тебе,— відповів Страйк,— але вчора вдень дзвонив клієнт. Він забув, що Жуан на симпозіумі в Парижі.
Досі насуплено вдивляючись у стелю, Страйк сказав:
— Завтра ще починається та технарська конференція. Що тобі краще — Гарлі-стріт чи конференц-центр в Еппінг-Форесті? Можемо помінятися, якщо хочеш. Бажаєш завтра наглянути за Жуаном чи хочеш до товариства сотні смердючих технарів у футболках із супергероями?
— Технарі не всі смердять,— дорікнула йому Робін.— Он твій друг Спанер не смердить.
— Не варто судити Спанера за кількістю дезодоранту, яким він користується, коли йде сюди,— відповів на це Страйк.
Спанер, який модернізував їм комп’ютер і телефон, коли стався стрімкий злет їхнього бізнесу, був молодшим братом Страйкового друга Ніка. Йому подобалася Робін; і вона, і Страйк це пречудово знали.
Страйк ще так і сяк покрутив варіанти, знову потираючи підборіддя.
— Я передзвоню Чизвеллу і дізнаюся, що йому треба,— нарешті сказав він.— Тут не вгадаєш, це може бути щось цікавіше, ніж юрист, якому зраджує дружина. Тож він у нас наступний у списку очікування?
— Або він, або та американка, що вийшла заміж за продавця «феррарі». Обидва чекають.
Страйк зітхнув. Подружня невірність давала їм левову частку роботи.
— Сподіваюся, Чизвеллу дружина не зраджує. Хочеться чогось нового.
Коли Страйк вставав, диван видав звичне пердіння. Страйк уже рушив до кабінету, Робін гукнула йому в спину:
— Тобто ти не проти, щоб я закінчила з паперами?
— Якщо ти не проти,— відповів Страйк і зачинив по собі двері.
Робін повернулася до комп’ютера у досить піднесеному настрої. Внизу за Денмарк-стріт музикант співав «No Woman, No Cry», і поки розмовляли про Біллі Найта і Чизвеллів, у Робін було відчуття, ніби повернулися Страйк і Робін зі старих часів — до того, як він її вигнав, а вона вийшла за Метью.
Тим часом у кабінеті дзвінок Страйка до Джаспера Чизвелла прийняли майже негайно.
— Чизвелл,— гавкнуло у слухавці.
— Це Корморан Страйк,— сказав детектив.— Ви нещодавно розмовляли з моєю партнеркою.
— А, так,— озвався міністр культури; він ніби їхав у машині.— Маю для вас роботу. Але обговорювати таке по телефону не бажаю. Сьогодні до вечора я, на жаль, зайнятий, а от завтра буде дуже зручно.
— «Ob-observing the hypocrites...»[4],— співав вуличний музикант.
— Вибачте, але завтра ніяк,— відповів Страйк, дивлячись, як кружляють у промені сонця порошинки.— Власне, аж до п’ятниці ніяк. Чи ви можете якось натякнути на природу роботи, пане міністре?
Чизвелл відповів коротко і сердито.
— Я не можу обговорювати це по телефону. Зустріч зі мною принесе вам чималий заробіток, якщо вас цікавить саме це.
— Це питання не грошей, а часу. Я маю дуже щільний графік до п’ятниці.
— Ай, та Господи Боже...
Чизвелл раптом прибрав телефон від обличчя, і Страйк почув, як він лається на когось ще:
— ...лишити тут, ідіот! Лиш... а, трясця! Ні, я піду. Ногами піду, відчини дверцята!
Страйк почув на фоні знервований чоловічий голос:
— Даруйте, пане міністре, але заборонено...
— Та к бісу його! Відчиняй! Відчиняй кляті дверцята!
Страйк чекав, звівши брови. Він почув, як ляснули дверцята машини, тоді долинули швидкі кроки, а далі Джаспер Чизвелл знов заговорив просто у слухавку.