— Так,— відповів він.— Дуже співчуваю.
Очі Чизвелла так і були прикуті до далекої мистецької галереї.
— Я запам’ятав ваше ім’я у звіті,— сказав він.— Дуже незвичне.
Він ковтнув, далі приглядаючись до галереї. Здавалося, йому аж не хочеться йти на ту зустріч.
— Чудовий хлопчик, Фредді,— мовив Чизвелл.— Чудовий. Вступив до мого колишнього полку — ну, майже. Гусарський полк королеви, як вам відомо, у дев’яносто третьому об’єднали з Королівськими ірландськими гусарами. Тож став Королівський гусарський полк. Стільки надій. Стільки життя. Але ви з ним не були знайомі.
— Не був,— підтвердив Страйк.
Якісь увічливі коментарі здавалися зайвими.
— Він був вашою старшою дитиною, так?
— З чотирьох,— кивнув Чизвелл.— Двоє дівчат,— сказав він таким тоном, ніби відкидав їх, жінок, як полову при зерні,— і ще один хлопець,— похмуро додав він.— Сів у тюрму. Ви, мабуть, бачили газети?
— Ні,— збрехав Страйк, бо знав, як воно, коли деталі твого особистого життя обсмоктують у пресі. Наймилосердніше (якщо в таку заяву взагалі можна повірити) прикинутися, ніби ти того не читав; найввічливіше — дати людині самій розповісти свою історію.
— Раф усе життя був і є біда ходяча,— сказав Чизвелл.— Я його отуди влаштував на роботу.
Він тицьнув тлустим пальцем на вікна мистецької галереї.
— Так і не довчився на бакалавра мистецтв,— провадив Чизвелл.— Власник — мій друг, погодився його взяти. Жінка думає, що він безнадійний. Збив на машині матір маленької дитини, на смерть. Був під наркотиками.
Страйк мовчав.
— Ну, бувайте,— сказав Чизвелл, ніби виринувши з меланхолійного трансу. Він знову простягнув пітну долоню, яку Страйк потиснув, а тоді рушив геть, замотаний у важке пальто, геть недоречне чудової червневої днини.
Страйк пішов по Сент-Джеймс-стріт у протилежному напрямку, на ходу дістав мобільний. Робін відповіла на третьому сигналі.
— Треба зустрітися,— без преамбул сказав Страйк.— У нас нова справа, велика.
— Чорт! — відповіла Робін.— Я на Гарлі-стріт. Не хотіла тебе смикати, бо знала, що ти з Чизвеллом, але дружина Енді зламала зап’ясток — упала з драбини. Я сказала, що нагляну за Жуаном, поки він везе її до шпиталю.
— Трясця. А Барклей де?
— Досі на Вебстері.
— Жуан у себе в консультації?
— Так.
— Тоді ризикнемо,— сказав Страйк.— У п’ятницю він зазвичай їде одразу додому. Справа нагальна, я маю тобі розповісти особисто. Зможеш приїхати до «Червоного лева» на Йорк-стріт?
Відмовившись від алкоголю на обіді з Чизвеллом, Страйк хотів пінту пива, а не повертатися до офісу. Якщо в «Білому коні» в Іст-Гемі він у цьому костюмі вирізнявся, то для Мейферу вигляд мав якраз доречний, тож за дві хвилини Страйк уже увійшов до «Червоного лева» на вулиці герцога Йоркського. То був невеличкий вікторіанський паб; мідні оздоби й вітражі нагадали Страйкові інтер’єр «Тоттенгему». Взявши за столик у кутку пінту «Лондон прайду», він пошукав на телефоні відомості про Деллу Вінн і її чоловіка й почав читати статтю про прийдешні Параолімпійські ігри, в якій багато цитували Деллу.
— Привіт,— за двадцять п’ять хвилин сказала Робін, кинувши сумку на стілець навпроти нього.
— Щось питимеш? — поцікавився Страйк.
— Сама принесу,— відповіла Робін.— Ну що? — спитала вона, повертаючись за дві хвилини зі склянкою апельсинового соку. Страйк усміхнувся, побачивши її неприховану нетерплячку.— 3 чого така метушня? Що там Чизвелл хоче?
Паб, який складався з підковоподібної кімнати навколо єдиного шинкваса, вже щільно заповнили чоловіки й жінки в діловому вбранні — хто рано почав вихідні, а хто, як Страйк і Робін, закінчував за пивом роботу. Притишеним голосом Страйк переповів свою розмову з Чизвеллом.
— О,— апатично мовила Робін, коли Страйк нарешті закінчив вводити її в курс справи.— Тобто ми... будемо шукати бруд на Деллу Вінн?
— На її чоловіка,— виправив Страйк,— і Чизвелл наполягає, що це називається «козирі».
Робін промовчала й відпила свого соку.
— Шантаж протизаконний, Робін,— нагадав Страйк, правильно витлумачивши занепокоєний вираз її обличчя.— Найт намагається витрусити з Чизвелла сорок штук, а Вінн хоче вигнати його з посади.
— І тому він збирається їх шантажувати у відповідь, а ми йому допоможемо?
— Ми щодня розкопуємо бруд на різних людей,— грубо відповів Страйк.— Трошки запізно для докорів сумління з цього приводу.
Він зробив великий ковток з кухля, роздратований не тільки реакцією Робін, а й тим, що не зміг приховати обурення. Робін живе зі своїм чоловіком у прегарному будинку зі звідними вікнами на Олбері-стріт, а він так і сидить у двох кімнатах з протягами, та й звідти його можуть виселити забудовники. Ніколи раніше агенція не мала завдань, які означають повний день для трьох людей — може, на кілька місяців. Страйк не збирався вибачатися за те, що охоче на нього згодився. Він багато років працював і стомився від того, що його одразу тягне у злидні, тільки-но в агенції забракне роботи. Він має на свій бізнес амбітні плани, які не втілити в життя без здоровішого банківського рахунку. І все одно Страйкові кортіло відстояти свою позицію.