— Ходімо,— сказала Робін до Страйка.
Поки йшли до метро, Страйк розповів, що за Джиммі Найтом стежитиме Барклей.
— Сам не зможу,— пожалкував він.— Він і його друзі з «ОПОРУ» мене вже знають.
— То що робитимеш ти?
— Затикатиму дірки, розроблятиму зачіпки, стежитиму за ними вночі, якщо буде треба,— відповів Страйк.
— Бідолашна Лорелея,— мовила Робін.
Це вихопилося у неї мимоволі. Навколо чимдалі гучніше гуркотіли машини, і Страйк не відповів, тож Робін сподівалася, що він її не почув.
— Чизвелл згадував про сина, який загинув у Іраку? — спитала вона, мов людина, яка намагається приховати недоречний сміх за кашлем.
— Так,— відповів Страйк.— Фредді явно був його мазунчиком, що не свідчить на користь його здорового глузду.
— Що ти хочеш сказати?
— Фредді Чизвелл був лайно лайном. Я розслідував чимало смертей при виконанні, й ніколи в мене стільки разів не питали, чи не підстрелили офіцера його власні солдати.
Робін це аж шокувало.
— De mortuis nil nisi bonum[7]? — спитав Страйк.
Робін трохи підучила латину, поки працювала на Страйка.
— Ну,— тихо сказала вона, вперше віднайшовши у своєму серці жалість до Джаспера Чизвелла,— не можна чекати, що батько говоритиме про нього погано.
Розійшлися в кінці вулиці — Робін пішла купувати контактні лінзи, Страйк рушив до метро.
Після розмови з Робін настрій був на диво гарний: поки обговорювали нову справу, раптом виступили на поверхню обриси їхньої давньої дружби. Страйкові сподобався її захват від думки, що треба буде працювати в Палаті громад; приємною була роль людини, яка це запропонувала. Йому навіть сподобалося те, як вона піддавала сумнівам його висновки щодо історії Чизвелла.
Уже заходячи на станцію, Страйк раптом розвернувся вбік, розсердивши цим бізнесмена, який дихав йому в потилицю. Сердито цокнувши, чоловік ледь уникнув зіткнення і, пирхаючи, зайшов на станцію, а байдужий Страйк притулився до нагрітої сонцем стіни і задоволено відчув, як тепло просочує куртку, поки він дзвонить детективу-інспектору Ерику Вордлу.
Страйк сказав Робін правду. Він не вірив у те, що Чизвелл задушив дитину, однак у його реакції на історію Біллі було щось беззаперечно дивне. Дізнавшись від міністра, що родина Найтів жила неподалік його родинного гнізда, Страйк мав певність, що «малим» Біллі був в Оксфордширі. Першим логічним кроком у полегшенні своєї тривоги щодо рожевої ковдри було дізнатися, чи не зникали зо два десятки років тому в тих місцях діти, яких потім так і не знайшли.
11
Потопімо всі наші спогади у відчутті свободи, у радості, у пристрасті.
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Лорелея Беван мешкала в еклектично умебльованій квартирі над власною успішною крамницею вінтажного одягу в Камдені. Страйк прийшов о пів на восьму, маючи пляшку «піно нуару» в одній руці, а другою притискаючи до вуха мобільний. Лорелея відчинила, добродушно усміхнулася знайомому видовищу — Страйк на телефоні,— поцілувала його, забрала вино й повернулася на кухню, звідки приємно пахло пад-таєм.
— ...чи спробуй узагалі проникнути в «ОПІР»,— інструктував Барклея Страйк, зачиняючи по собі двері та йдучи до Лорелеїної вітальні, де висіла велика копія портрета Елізабет Тейлор Енді Воргола.— Я тобі все перешлю, що маю на Джиммі. Він — учасник кількох груп. Не знаю, чи десь працює. Завсідник пабу «Білий кінь» у Вест-Гемі, наче вболіває за місцеву команду.
— Могло бути й гірше,— відповів Барклей; говорив тихо, бо щойно поклав спати дитину, в якої різалися зуби.— Наприклад, Челсі.
— Доведеться зізнатися їм, що служив,— сказав Страйк, опустившись у крісло і зручно піднявши ногу на квадратний пуфик.— По тобі видно.
— Нема проблем,— відповів Барклей.— Скажу, що я був такий бідося-хлопчик, типу не знав, куди лізу. Ліваки таку ахінею обожнюють. Хай мене поопікають.
Усміхнутись, Страйк дістав цигарки. Попри первісні сумніви, він починав думати, що Барклей — то все ж таки вдалий вибір.
— Гаразд, відбій, поки я тобі знов не подзвоню. Гадаю, то буде в неділю.
Коли Страйк поклав слухавку, прийшла Лорелея з келихом червоного для нього.
— Помогти тобі на кухні? — спитав Страйк, але з місця не зрушив.
— Ні, будь тут. Там уже скоро,— усміхнено відповіла вона. Страйкові сподобався її фартушок у стилі п’ятдесятих.
Лорелея повернулася на кухню, а Страйк закурив. Сама Лорелея не палила, але була не проти Страйкових цигарок марки «Бенсон-енд-Геджес» — тільки б користувався кітчевою попільничкою з грайливими пуделями, яку вона спеціально поставила.