Страйк бачив, що вона давно про це не замислювалася.
— Дивна? — підказав він.
— Було кілька разів: Джиммі випивав і розповідав, що батько горітиме в пеклі за те, чим заробляв на прожиття.
— Він же наче різноробом був?
— Правда? А мені казали, що столяром. Працював на родину отого політика, як його? З таким волоссям ще.
Вона жестом зобразила жорстку копицю на голові.
— Джаспер Чизвелл? — підказав Страйк, вимовляючи прізвище так, як воно пишеться.
— Ага, отой. Старий містер Найт мав безплатне житло на їхній землі. Хлопці там і виросли.
— І Джиммі казав, що батько горітиме в пеклі за те, чим заробляв на життя? — повторив Страйк.
— Так! Мабуть, то через те, що він працював на торі. У Джиммі все зводилося до політики. От не розумію,— знервовано додала Дон.— Треба ж якось жити. Уяви, що я питала б клієнток, за кого вони голосують, і тільки потім... От чорт! — раптом зойкнула вона, вкрутила цигарку в попільничку і скочила на ноги.— Сіян має зняти бігуді з місіс Горидж, бо ж та облисіє!
17
Бачу, він цілком невиправний.
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Чекаючи на нагоду встановити жучок в офісі Вінна, всю другу половину дня Робін головно вешталася в тихому коридорі, куди виходили кабінети Вінна й Іззі, та всі зусилля були марні. Навіть коли Вінн пішов на обідню зустріч, у кабінеті лишився Аамір. Робін ходила туди-сюди з папкою в руках, чекаючи, чи не вийде Аамір у вбиральню, а коли хтось намагався заговорити до неї, ховалася в кабінеті Іззі.
О десятій хвилині по четвертій їй нарешті поталанило. З-за рогу хисткою ходою виплив Ґерайнт Вінн, явно напідпитку після досить-таки довгої обідньої перерви. На відміну від своєї дружини, він страшенно зрадів Робін, яка рушила йому назустріч.
— А ось і вона! — на повний голос бовкнув він.— Якраз хотів з тобою поговорити! Ходи сюди, ходи!
Він широким жестом відчинив двері до свого кабінету. Здивована, але дуже рада можливості оглянути інтер’єр кімнати, де треба поставити жучок, Робін пішла за ним.
Аамір без піджака працював за своїм столом, що здавався крихітною оазою порядку серед загального безладу. Навколо столу Вінна купчилися гори папок. Робін помітила жовтогарячий логотип «Рівного ігрового поля» на стосі листів перед ним. Просто під столом Ґерайнта була розетка — ідеальне місце для підслухового пристрою!
— Ви двоє знайомі? — весело спитав Ґерайнт.— Венеція, Аамір.
Він сів за стіл і запросив Робін скористатися кріслом, на якому розмістився кривий стос папок.
— Редґрейв передзвонив? — спитав Вінн у Ааміра, виборсуючись із піджака.
— Хто? — перепитав той.
— Сер Стів Редґрейв! — відповів Вінн, ледь помітно закотивши очі до Робін. Вона відчула сором за нього, тим паче що Аамір буркнув «ні» холодним тоном.
— «Рівне ігрове поле»,— пояснив Вінн для Робін.
Він нарешті спромігся зняти піджак і спробував ефектним жестом закинути його на спинку стільця. Піджак одразу зіслизнув на підлогу, але Ґерайнт ніби й не помітив, а натомість поплескав по жовтогарячому логотипу на верхньому листі.
— Наш бла...— ригнув він.— Даруйте... наш благодійний фонд. Незаможні спортсмени і спортсмени-інваліди, знаєте. Купа відомих меценатів. Сер Стів дуже хоче...— він знову ригнув,— пардон... допомогти. Ну, тепер. Я хотів вибачитися. За мою бідолашну дружину.
Здавалося, він дуже тішиться з себе. Краєм ока Робін побачила, як Аамір уважно глянув на Ґерайнта — ніби блимнув і знову втягнувся кіготь.
— Не розумію,— сказала Робін.
— Плутає імена. Повсякчас це робить. Якщо за нею не приглядати, все полетить шкереберть, листи надсилатимуть не тим людям... вона і тебе прийняла за іншу дівчину. Я за обідом з нею розмовляв по телефону, так каже, що з тобою колись спілкувалася наша донька. Вериті Пулгем. Інша хрещениця твого хрещеного. Я їй зразу сказав, що то не ти, і пообіцяв переказати вибачення. Така вона дурненька! Дуже вперта, коли думає, що права, але,— він знову закотив очі й поплескав себе по лобі, утомлений нестерпною дружиною,— я кінець кінцем достукався.
— Ну,— обережно мовила Робін,— я рада, що місіс Вінн зрозуміла свою помилку, бо Вериті вона, здається, не дуже любить.
— Правду кажучи, та Вериті була те ще мале стерво,— усміхнено пояснив Вінн. Робін зрозуміла, що йому приємно вимовляти це слово.— Препаскудно повелася з нашою донькою, розумієш.
— О Боже,— вигукнула Робін. Серце злякано тукнуло під ребрами, коли вона згадала, що Ріяннон Вінн вкоротила собі віку.— Мені дуже шкода. Це жахливо.