— Я ось що хотіла спитати, містере Вінн,— видихнула вона,— чи не могли ви б щось порадити про світ благодійних організацій?
Я не можу вирішити... політика чи благодійність... і я більше нікого не знаю, хто займався б і тим, і тим.
— О,— мовив Ґерайнт, глянувши на неї крізь товсті скельця окулярів.— О, ну... так, мабуть, я міг би...
— Ґерайнте,— знову заговорив Аамір,— нам треба відіслати ті листи...
— Та добре, добре,— голосно озвався Ґерайнт.— Потім поговоримо,— підморгнув він Робін.
— Чудово,— усміхнулася вона.
Виходячи з кабінету, Робін непомітно всміхнулася до Ааміра, але той не зреагував.
18
То ось аж як далеко зайшла справа, авжеж!
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Після дев’ятьох годин за кермом у Страйка затерпнули й боліли шия, спина і ноги, а наплічник з провізією давно спорожнів. Коли у блідому розчині чорнил над головою загорілася перша зірка, задзвонив мобільний. Зазвичай у цей час його сестра Люсі дзвонила «потеревенити»; три чверті її дзвінків Страйк ігнорував, бо хоч і любив сестру, не здатен був видушити з себе й краплі цікавості до шкільних успіхів її синів, розбірок у батьківському комітеті чи тонкощів розвитку кар’єри її чоловіка, інженера-кошторисника. Побачивши, що телефонує Барклей, Страйк заїхав у кишеньку для відпочинку автомобілістів (вчасно нагодилася; власне, то був з’їзд на поле), заглушив мотор і взяв слухавку.
— Я вже,— лаконічно повідомив Барклей.— 3 Джиммі.
— Вже? — перепитав щиро вражений Страйк.— Як?
— Паб,— пояснив Барклей.— Я вліз у його розмову. Він тут плів вовну з гречки про незалежність Шотландії. От що в англійських лівих файно,— додав він,— то це що вони люблять послухати, яка їхня Англія срака. За весь час навіть за пиво ні разу не довелося платити.
— Чорт забирай, Барклею,— мовив Страйк і запалив цигарку, хоча викурив за сьогодні вже зо два десятки,— оце добра робота.
— То тіко початок,— відповів Барклей.— Бачив би ти їхні писки, як я заявив, що усвідомив помилковість імперіалістичного мілітаризму! Щоб мене грець хопив, такі наївні. Завтра йду на зустріч «ОПОРУ».
— З чого Найт живе? Є думки?
— Мені сказав, що працює журналістом на кількох лівацьких сайтах, продає футболки «ОПОРУ» і ще трохи торгує шмаллю. Скажу тобі, що воно в нього лисе. Пішли після пабу до нього, і ніби солому ото курили. Я йому сказав, що дістану краще. Можна ж це записати на рахунок контори?
— Запишу як «різне»,— сказав Страйк.— Ну добре, тримай мене в курсі.
Барклей повісив слухавку. Вирішивши скористатися нагодою і трохи розім’ятися, Страйк вийшов з машини з цигаркою, оперся на металеві ворота-ґрати, за якими лежало широке темне поле, і набрав Робін.
— Це Ванесса,— збрехала Робін, побачивши на екрані телефону номер Страйка.
Вони з Метью щойно повечеряли карі з вуличного ресторану, яке тримали просто на колінах, водночас дивлячись новини. Метью приїхав додому пізно і стомленим; Робін не хотілося нової сварки.
Взявши слухавку, вона вийшла через скляні двері у внутрішній дворик, куди на входини відправляли курців. Пересвідчившись, що двері щільно зачинені, вона відповіла.
— Привіт. Як справи?
— Все в нормі. Є хвилинка поговорити?
— Так,— відповіла Робін, спираючись на огорожу і спостерігаючи за метеличком, що марно бився об яскраве скло, прагнучи потрапити в будинок.— Як усе минулося з Дон Кленсі?
— Користі небагато,— відповів Страйк.— Я був подумав, що маю зачіпку — одного єврея, колишнього боса, з яким Джиммі влаштував вендету, але подзвонив у компанію, і виявилося, що чолов’яга помер від інсульту минулого вересня. Щойно я пішов від Дон, подзвонив Чизвелл. Сказав, що «Сан» уже щось винюхує.
— Так,— сказала Робін.— Вони дзвонили його дружині.
— Зовсім це нам не до речі,— мовив Страйк, а Робін подумала, що то він дуже применшує.— Цікаво, хто розпатякав газетярам?
— Ставлю на Вінна,— сказала Робін, пригадавши, як базікав удень Ґерайнт, усе називав імена великих цабе, милувався собою.— Він якраз такий тип, який міг бовкнути журналісту, що має дещо на Чизвелла, навіть якщо доказів поки що катма. Серйозно,— додала вона, не маючи великих надій щодо відповіді,— як гадаєш, що саме зробив Чизвелл?
— Дізнатися було б добре, але значення це не має,— утомленим голосом відповів Страйк.— Нам не за те платять, щоб накопати щось на нього. І до речі...