Робін мала з’явитися о шостій, але не прийшла навіть о пів на сьому. Страйк спокусився на фотографію з меню і замовив тріску з картоплею і ще пінту пива, а тоді почав читати довгу статтю про Олімпійські ігри у «Таймзі». Стаття, власне, являла собою довгий перелік способів, у які, на думку журналіста, прийдешня подія може скомпрометувати і зганьбити країну.
За чверть сьома Страйк почав непокоїтися — що там з Робін? Він був надумав їй дзвонити, аж тут Робін поспіхом влетіла у двері, вся червона і в окулярах (яких, як було відомо Страйкові, вона не потребувала). На її обличчі був захоплений вираз — як у людини, який кортить розповісти щось дуже важливе.
— Карі очі,— відзначив він, коли Робін сіла навпроти нього.— Клас. Тебе взагалі не впізнати. Що там у тебе?
— Як ти здогадався, що я... Ну, власне, купа всього,— відповіла Робін, вирішивши, що гратися в ігри немає сенсу.— Я тобі хотіла подзвонити, але поруч повсякчас хтось був, а я вранці вже мало не попалася, коли встановлювала жучок.
— Таки встановила? Оце ти молодець!
— Дякую. Зажди, бо мені дуже треба випити.
Робін повернулася з келихом червоного вина й одразу почала переповідати повідомлення, яке вранці виявив на автовідповідачі Рафаель.
— Шансів дізнатися номер того, хто його залишив, не було, бо після нього було ще чотири повідомлення. У них старий автовідповідач.
Страйк насупився.
— А ти не пам’ятаєш, як той чоловік вимовляв прізвище Чизвелла?
— Правильно. «Чизл».
— Схоже на Джиммі,— сказав Страйк.— Що сталося після дзвінка?
— Раф переказав Іззі, коли та повернулася до кабінету,— відповіла Робін, а Страйк помітив, що ім’я «Раф» вона вимовляє якось несміло.— Мені здалося, він не розуміє, що саме переказує. Іззі одразу подзвонила батькові, й той осатанів. Ми чули, як він кричить на тому кінці, але слів було не розібрати.
Страйк замислено потер підборіддя.
— А що скажеш про того, хто дзвонив?
— Лондонський акцент,— відповіла Робін.— Тон загрозливий.
— «Кажуть, вони обмочуються, вмираючи»,— тихо повторив Страйк.
Робін хотіла підказати, але через страшний власний досвід їй було важко озвучити думку.
— Люди, коли їх душать...
— Так,— обірвав її Страйк.— Я знаю.
Обоє випили.
— Ну, якщо припустити, що то Джиммі,— провадила Робін,— то він сьогодні дзвонив у міністерство двічі.
Вона розкрила сумочку і показала Страйкові схований у ній підслуховий пристрій.
— Ти його забрала? — не повірив Страйк.
— І поставила новий,— відповіла Робін, не маючи сили стримати тріумфальну усмішку.— Саме тому й запізнилася. Я ризикнула.
Аамір, який працює у Вінна, пішов, а Ґерайнт зазирнув до нас поговорити зі мною, коли я збиралася.
— Та ти що,— розвеселився Страйк.
— Рада, що тобі смішно,— холодно мовила Робін.— Він не дуже приємна людина.
— Вибач,— сказав Страйк.— А в якому саме плані він неприємний?
— Просто повір,— відповіла Робін.— Я багато таких типів зустрічала в офісах. Він збоченець, причому з бридкими нахилами. Сказав мені,— додала вона, й обличчя залив гнівний рум’янець,— що я йому схожа на покійну доньку. А далі торкнувся мого волосся.
— Волосся торкнувся? — перепитав Страйк, якому було вже не смішно.
— Взяв пасмо з плеча і погладив пальцями,— кивнула Робін.— А тоді, видно, зрозумів, що я про нього подумала, і спробував прикинутися, що то батьківський жест. Хай там що, я сказала, що мені треба в туалет, і попросила його не йти, мовляв, поговоримо ще про благодійні фонди. Тишком пробралася в його кабінет і замінила пристрій.
— Це збіса чудова робота, Робін.
— Я послухала, поки сюди їхала,— сказала Робін, витягаючи з кишені навушники,— і...
Вона передала навушники Страйкові.
— ...почула дещо цікаве.
Страйк слухняно вставив «краплі» у вуха, а Робін увімкнула касету в сумочці.
«...о третій тридцять, Ааміре».
Чоловічий голос із валлійським акцентом замовк, перебитий сигналом мобільного. Біля розетки зачовгали, а тоді Ґерайнт сказав:
«А, привіт, Джиммі... хвилинку... Ааміре, зачини двері».
Човгання, кроки.
«Так, Джиммі?..»
Довга пауза, протягом якої Ґерайнт намагався стримати натиск чимдалі агресивнішої тиради.
«Ой... та зажди... Джиммі, слу... Джиммі, слухай... послухай! Я знаю, що ти поніс збитки, Джиммі, я розумію твоє розчарування... Джиммі, ну будь ласка! Ми розуміємо твої почуття... це несправедливо, Джиммі, ми з Деллою теж не в розкошах зростали... мій батько був шахтарем, Джиммі! Та послухай, прошу тебе! Ми вже майже добули фото!»