— Раф про це спитав, коли Іззі повернулася,— відповіла Робін, і Страйкові знову здалося, що Робін вимовляє це ім’я ніби соромливо.— Кінвара каже, що загавкали собаки і вона побачила в садку постать чоловіка, але той утік. Каже, що на випасі були сліди, а одного з коней порізали ножем.
— Вона викликала ветеринара?
— Не знаю. Стало важко ставити питання, коли в кабінеті з’явився Раф. Я не хочу надто виявляти цікавість, бо він не знає, хто я.
Страйк відсунув тарілку і почав намацувати цигарки.
— Фотографії,— міркував він, повертаючись до головного питання.— Фотографії в міністерстві закордонних справ. Що там у біса може бути такого, що може нашкодити Чизвеллу? Він же не працював у міністерстві закордонних справ, ні?
— Ні,— відповіла Робін.— Найвищим постом, який він обіймав, була посада міністра торгівлі. Йому довелося піти у відставку через скандал з матір’ю Рафа.
Дерев’яний годинник над коминком показував, що їй час іти. Але Робін не йшла.
— Тобі цей Раф сподобався? — спитав Страйк, заскочивши її зненацька.
— Що?
Робін так злякалася, що аж почервоніла.
— В якому сенсі «сподобався»?
— Просто в мене склалося таке враження,— відповів Страйк.— До знайомства ти його не схвалювала.
— А мені треба гарчати на нього, при тому, що я буцімто хрещениця його батька? — спитала Робін.
— Звісно, ні,— відповів Страйк, але у Робін склалося враження, що він з неї сміється, і її це обурило.
— Мабуть, час мені йти,— сказала вона, схопила зі столу навушники і заховала в сумку.— Я обіцяла Меттові бути вдома на вечерю.
Робін піднялася, попрощалася зі Страйком і пішла з пабу.
Страйк дивився їй у спину і дещо жалкував про своє зауваження щодо тону, яким вона говорила про Рафаеля Чизвелла. Трохи попивши пиво на самоті, він заплатив за їжу і вийшов на тротуар, де закурив і набрав номер міністра культури. Той узяв слухавку на другому сигналі.
— Почекайте,— сказав Чизвелл. Страйк чув гудіння багатьох голосів навколо нього.— Тут багато людей.
Стукіт дверей, голоси зробилися тихішими.
— Я на вечері,— провадив Чизвелл.— Є щось для мене?
— Боюся, новини недобрі,— заговорив Страйк, ідучи геть від пабу вздовж Квін-Енн-стріт, де потиньковані білі будинки ніби світилися в сутінках.— Моя напарниця сьогодні встановила підслуховий пристрій у кабінеті містера Вінна. Ми маємо запис його розмови з Джиммі Найтом. Помічник Вінна — Аамір, так? — намагається роздобути копії фотографій, про які ви мені казали. В міністерстві закордонних справ.
Мовчання після його слів було таке довге, аж Страйк подумав, що їх роз’єднали.
— Пане міні...
— Я тут! — загарчав Чизвелл.— Той шмаркач Маллік, га? Паскудник малий. Малий паскудник. Уже з однієї роботи вигнали — хай тепер спробує тільки. Хай спробує! Думає собі, що я не... Я дещо знаю про Ааміра Малліка,— додав він.— О так.
Дещо здивований Страйк чекав на пояснення, але пояснень не було. Чизвелл просто важко дихав у телефон. Притишене тупотіння повідомило Страйкові, що він ходить туди-сюди ковроліном.
— Це все, що ви мені можете повідомити? — нарешті спитав член парламенту.
— Є ще дещо,— відповів Страйк.— Моя напарниця сказала, що ваша дружина бачила чоловіка або чоловіків, які вночі залізли до вашого маєтку.
— А,— мовив Чизвелл,— авжеж.— (Не схоже було, що він непокоїться.) — Моя жінка тримає коней і дуже серйозно ставиться до їхньої безпеки.
— Ви не думаєте, що це може мати зв’язок з...
— Ані найменшого. Ані найменшого! Кінвара іноді... правду кажучи,— мовив Чизвелл,— вона інколи збіса істерична. Завела тих коней, усе боїться, що їх покрадуть. Я не хочу, щоб ви гаяли час, ловлячи тіні в оксфордширських кущах. Мої проблеми в Лондоні. Це все?
Страйк сказав, що все, і після короткого прощання Чизвелл повісив слухавку, а Страйк покульгав до станції «Сент-Джеймс-парк».
За десять хвилин, сидячи в кутку вагона, Страйк склав руки на грудях, витягнув ноги і сліпо втупився у вікно навпроти.
Природа цього розслідування була вкрай незвичайна. Ніколи раніше він не мав справи про шантаж, у якій потерпілий так сильно не бажав би говорити про предмет шантажу,— та з іншого боку, нагадав собі Страйк, він ніколи раніше не мав клієнтом міністра. І так само не щодня у Страйків офіс вдираються психічно хворі молодики й заявляють, що стали свідками дітовбивства. Втім, з часу свого потрапляння в газети Страйк мав удосталь дивного й нездорового: шухляда з «психами» (так він казав, а Робін час до часу протестувала проти такого слова) уже поширилася на половину шафи з документами.