— Просто зараз роздруковую,— відповіла Іззі.
Поки Чизвелл підписував стос листів, по-бульдожому дихаючи на весь тихий кабінет, Робін щось промимрила в тому дусі, що от, треба йти, і вибігла у коридор.
Бажаючи прочитати повідомлення від Страйка у спокої, вона пішла за дерев’яним вказівником «До крипти», спустилася вузькими кам’яними сходами і в кінці їх виявила порожню капличку.
Крипту було оздоблено, ніби середньовічну дорогоцінну раку: кожен дюйм позолочених стін вкривали орнаменти й символи, релігійні й геральдичні. Над вівтарем — образи святих у коштовних рамках, небесно-блакиті труби органа огорнуто золотими стрічками і червоногарячими флер-де-лісами. Робін сіла на оббиту червоним оксамитом лаву й розгорнула Страйкове повідомлення.
Потрібна допомога. Барклей уже 10 днів працює з Джиммі Найтом, але щойно дізнався, що дружина має на вихідні працювати, а за дитиною приглянути нема кому. Енді з рідними сьогодні їде до Аліканте на тиждень. Я не можу стежити за Джиммі, він мене знає. «ОПІР» завтра виходить на марш проти боєголовок. Початок о другій у Боу. Зможеш?
Робін кілька секунд дивилася на повідомлення, а тоді тихо застогнала. Звук луною полетів по крипті.
Це вперше за рік Страйк отак зненацька просив її попрацювати понаднормово — і якраз на річницю. Вже заброньовано дорогий готель, зібрано і завантажено в машину валізи. За кілька годин вона має зустрітися з Метью, і вони поїдуть просто до «Le Маnоіr aux Quat’Saisons». Якщо вона відмовиться, Метью розлютиться.
В позолоченій тиші крипти їй згадалися слова, які сказав Страйк, коли погодився вчити її на детектива.
«Мені потрібен партнер, який може працювати понаднормово, у вихідні... У тебе великі здібності до цієї справи, але ти виходиш заміж за чоловіка, який проти такої професії для тебе...»
А Робін йому тоді відповіла, що не Метью вирішувати, чим вона займатиметься.
Вона надрукувала відповідь — повільно, стираючи слова і добираючи нові, обдумуючи кожний склад.
Мені дуже шкода, але в мене річниця. Ми вже забронювали готель, їдемо сьогодні.
Робін хотіла додати ще щось, але що тут додаси? «У мене не складається шлюб, тому вкрай важливо його відсвяткувати»? «Я б краще прикинулася протестувальницею і стежила за Джиммі Найтом»? Вона натиснула «Надіслати».
Чекаючи на відповідь, Робін почувалася так, ніби чекає на результат аналізів. Очі її блукали вигинами лози, що вкривала стелю. З ліпнини на неї дивилися дивні обличчя — як-от міфічний Зелений Чоловік. Геральдичні та язичницькі образи пересипалися янголами та хрестами. Ця каплиця була не просто Божим домом. Вона походила з доби забобонів, магії, феодальної влади.
Минали хвилини, а Страйк усе не відповідав. Робін підвелася, обійшла каплицю. У дальній частині вона знайшла буфет. Відчинивши, виявила всередині табличку, присвячену суфражистці Емілі Девідсон. Виявляється, вона проспала тут ніч, щоб у переписі 1911 року вказати місцем проживання Палату громад; тільки за сім років жінки отримають право голосу. Робін мимохіть подумала, що Емілі Девідсон не схвалила б її вибір: невдалий шлюб замість свободи працювати.
Мобільний Робін знову загудів. Вона опустила очі, боячись того, що прочитає. Страйк дав відповідь на дві літери.
ОК
Ніби свинцевий тягар зісковзнув з грудей кудись у живіт. Страйк, як вона чудово знала, так і живе у квартирці над офісом. Він один в агенції неодружений, тож межа між його професійним та особистим життям коли й існує, то гнучка й нечітка, а от у Робін, Гатчинса і Барклея все інакше. І найгірше тут те, що Робін не знала, як сказати Страйкові, що їй шкода, що вона все розуміє, що жалкує про такий стан речей, і не нагадати при цьому про ті обійми на сходах у день її весілля, про які вони стільки часу не згадували, аж Робін навіть не знала, чи він про те пам’ятає.
Страшенно нещасною вона вийшла з крипти, тримаючи в руках папери, які буцімто кудись носила.
Коли вона повернулася до кабінету, там був тільки Рафаель. Він сидів за комп’ютером Іззі та щось на ньому набирав утричі повільніше, ніж вона.
— Іззі пішла з татом робити щось настільки нудне, що я вже забув, що то,— повідомив він.— Вони скоро повернуться.
Робін силувано усміхнулася і повернулася за свій стіл, думаючи про Страйка.
— Дивний вірш, правда? — спитав Рафаель.
— Що? А... а, отой, латиною? — погодилася Робін.— Трохи є. — Таке враження, що він його вивчив навмисне для Малліка.