Ніхто такого просто так не запам’ятає.
Подумавши, що Страйк запросто цитує дивні речі латиною, Робін відповіла:
— Так, навряд чи.
— Він того Малліка не любить чи що?
— От цього не знаю,— збрехала Робін.
Не знаючи, як ще зобразити зайнятість, вона знову переклала папери.
— Венеціє, а ти тут надовго?
— Точно не знаю. Мабуть, поки парламент не піде на канікули.
— Ти правда хочеш тут працювати? Постійно?
— Так,— відповіла вона.— Мені здається, що це цікаво.
— А раніше ти що робила?
— Працювала у піарі,— відповіла Робін.— Було непогано, але я хотіла іншого.
— Депутата надумала підчепити? — злегка всміхнувся Рафаель.
— Не скажу, що тут є хтось, за кого я б воліла вийти заміж,— відповіла Робін.
— Ти мене ображаєш,— удавано зітхнув Рафаель.
Злякавшись, що зараз почервоніє, Робін спробувала заховатися, нахилившись над шухлядою, з якої дістала щось навмання.
— То що, у Венеції Галл хтось є? — спитав Рафаель, коли вона випрямилася.
— Так,— відповіла вона.— Його звати Тим. Ми разом уже рік.
— Ось як? А де працює?
— У «Кристіз».
На цю ідею Робін надихнули чоловіки, яких вона бачила в «Червоному леві» з Сарою Шедлок: бездоганно вбрані випускники приватних шкіл; якраз із такими має водитися хрещениця Чизвелла.
— А ти? — спитала вона.— Іззі казала щось...
— Про галерею? — перебив її Рафаель.— То дурниці. Вона для мене була надто юна. Батьки зараз відіслали її до Флоренції.
Він розвернув стілець до Робін із серйозним, задумливим обличчям, ніби хотів зрозуміти щось, чого не міг дізнатися зі звичайної розмови. Робін відвела очі. Підтримання такого пильного зорового контакту не було можливим для дівчини уявного Тима.
— Ти віриш у спокуту?
Питання заскочило Робін зненацька. Воно було величне, красиве, мов блиск коштовної каплиці біля підніжжя гвинтових сходів.
— Я... так, вірю,— відповіла вона.
Рафаель узяв зі столу Іззі олівець і раз у раз прокручував його між довгими пальцями, уважно дивлячись на Робін. Він ніби оцінював їй.
— Ти знаєш, що я зробив? За кермом?
— Так,— відповіла вона.
Тиша, що запанувала між ними, здавалася Робін повною спалахів і туманних постатей. Вона легко уявляла закривавленого Рафаеля за кермом і понівечену молоду жінку на дорозі, а ще поліційні машини, поліційну стрічку, цікавих, що визирають, проїжджаючи повз. Рафаель уважно дивився на неї, ніби чекаючи на якесь благословення, ніби її прощення мало значення. Робін знала, що іноді доброта чужої людини чи випадкового знайомого може все змінити, може підтримати тоді, коли найближчі люди тягнуть тебе на дно, намагаючись допомогти. Вона пригадала літнього управителя у Холі депутатів, який не розумів, що з нею, але намагався втішити, і його хрипкі добрі слова простелили шлях, на який вона стала і яким повернулася до здорового глузду.
Двері знову відчинилися. Робін і Рафаель аж підскочили, а до кабінету увійшла фігуриста руда пані з гостьовою перепусткою на шиї. Робін одразу впізнала її за світлинами з інтернету: дружина Джаспера Чизвелла, Кінвара.
— Добридень,— привіталася Робін, бо сама Кінвара просто втупилася в Рафаеля, який хутко розвернув стілець до комп’ютера і заходився друкувати.
— А ти, мабуть, Венеція,— мовила Кінвара, спрямувавши ясно-золоті очі на Робін. Голос вона мала високий, дівчачий. Очі на трохи одутлому обличчі були котячі.— Яка гарненька. Мені не казали, що ти така гарненька.
Робін не знала, як на таке відповісти. Кінвара всілася у продавлене крісло, в якому зазвичай сидів Раф, зняла дизайнерські окуляри, що тримали, мов обідок, довге руде волосся, струснула головою. Її голі руки і ноги були рясно всипані ластовинням. Важкий бюст напинав верхні ґудзики зеленої сукні-сорочки без рукавів.
— А чия ти донька? — капризно спитала Кінвара.— Джаспер мені не сказав. Він мені, власне, нічого не розповідає, якщо тільки не мусить. Я вже звикла. Сказав тільки, що ти — його хрещениця.
Ніхто не попередив Робін, що Кінвара не в курсі того, хто вона насправді. Мабуть, Іззі й Чизвелл не чекали, що вони можуть зустрітися.
— Я — донька Джонатана Галла,— нервово відповіла Робін. Вона вигадала таку-сяку біографію для хрещениці Венеції, але не чекала, що доведеться її розкривати перед дружиною Чизвелла, яка, мабуть, добре знає всіх Чизвеллових друзів і знайомих.
— Це хто? — спитала Кінвара.— Мені треба знати, бо Джаспер сердиться, коли я неуважна...
— Він із земельного управління у...