Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Озираючись назад, Робін розуміла, що святкування річниці було приречене ще до початку — ще у крипті Палати громад, де вона відхилила прохання Страйка постежити за Джиммі.
Намагаючись відкинути докори сумління, вона розповіла про це прохання Метью, який забирав її після роботи. Уже напружений, бо їздити у п’ятницю ввечері на «лендровері» (якого Метью не любив) — справа вимоглива, Метью пішов у атаку та спитав, чого це їй соромно після всієї рабської праці, якої Страйк від неї вимагав протягом двох років. Він почав говорити про Страйка таке, що Робін не могла не стати на захист шефа. Минула година, протягом якої вони сварилися через її роботу, аж тут Метью помітив, що на пальці в Робін немає ані обручки, ані заручної каблучки, і вказав на її руку. Робін завжди знімала обручку, граючи роль незаміжньої Венеції Галл, і зовсім забула, що не встигне забрати їх з Олбері-стріт перед виїздом до готелю.
— У нас, чорт забирай, річниця, а ти взяла й забула обручку? — закричав на неї Метью.
За півтори години вони зупинилися біля готелю з золотавої цегли. Усміхнений чоловік в уніформі відчинив двері перед Робін. Її «дякую» вийшло майже нечутним через твердий злий клубок у горлянці.
Під час вечері у мішленівському ресторані пара майже не розмовляла. Робін, яка їла все одно що пінопласт із пилом, роззирнулася на інші столики. Вони з Метью були тут наймолодшою парою. Цікаво, всі ці подружжя навколо переживали колись такі кризи у своєму шлюбі?
Спали, влігшись одне до одного спиною.
У суботу Робін прокинулася з чітким розумінням того, що кожна мить у цьому готелі, кожен крок по цій доглянутій території з лавандовим полем, японським садом, фруктовим садочком і органічним городом коштує їм чималих грошей. Метью, мабуть, подумав так само, бо за сніданком пішов на примирення. І все одно розмова повнилася загрозами і щоразу заходила на небезпечну територію, з якої обидва поспішно відступали. У скроню Робін від перенапруження стукав біль, але вона не хотіла просити в персоналу знеболювальне, бо будь-який знак невдоволення спровокує нову сварку. Як би воно було — мати весілля і медовий місяць, про які можна згадувати безпечно? Врешті-решт під час прогулянки вони почали говорити про роботу Метью.
Наступної суботи його фірма влаштовує благодійну гру в крикет з іншою фірмою. Метью, який у крикет грав так само добре, як і в регбі, дуже чекав на це. Робін слухала, як він вихваляється власною майстерністю і ганить криві подачі Тома; коли треба було — сміялася й погоджувалася; і водночас якась заледеніла, нещасна частина її «я» все думала: а що там у Боу, чи пішов Страйк на марш, чи дізнався щось корисне про Джиммі. Ця частина не могла збагнути, як Робін узагалі зійшлася з цим самозакоханим, бундючним чоловіком поруч, віддалено схожим на красивого хлопця, якого вона колись кохала.
Тієї ночі вперше за весь час Робін займалася з Метью сексом лише тому, що її лякав скандал, який вибухне через відмову. В них річниця, без сексу ніяк — це ніби штамп від нотаріуса, і радості десь так само. Метью кінчив, у Робін полилися з очей сльози, а її холодне і нещасне «я» у глибині слухняного тіла не розуміло, як це він не відчуває, що вона нещасна (але ж вона сама так старається нічого не показувати), і як може думати, ніби оце — вдалий шлюб.
Коли Метью відкотився з неї і сказав усе, що треба було, Робін затулила мокрі очі рукою. Уперше вона сказала «Я теж тебе кохаю», точно, безсумнівно знаючи, що бреше.
Коли Метью заснув, Робін дуже обережно намацала в темряві телефон, який лежав на тумбочці, й переглянула повідомлення. Від Страйка нічого не було. Вона погуглила фото з маршу в Боу і, здається, впізнала в натовпі високого чоловіка зі знайомим кучерявим волоссям і в масці Гая Фокса. Робін поклала мобільний назад на столик екраном униз, щоб не світив, і заплющила очі.
24
...її некеровані, дикі напади пристрасті — і вона чекала, що я відповім взаємністю...
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Страйк повернувся до своїх двох кімнат на горищі на Денмарк-стріт за шість днів, рано-вранці у п’ятницю. Спираючись на милиці (протез він поклав у наплічник, холошу штанів заколов), він робив таке обличчя, що перехожі утримувалися від співчутливих поглядів, поки Страйк кульгав до будинку номер двадцять чотири.
До лікаря він не ходив. Лорелея подзвонила в найближчу лікарню, щойно їй і таксистові (якому вона щедро заплатила) вдалося підняти Страйка до її квартири, але терапевт попросив Страйка прийти до приймальні для огляду.