Коли Лорелея повернулася в ліжко, Страйк потягнувся до неї. Вона дозволила погладити собі плече, а тоді сказала, що втомилася і хоче спати.
«І що мені було в біса робити?» — спитав Страйк в уявної інквізиторки, дуже схожої на його сестру Люсі.
«Можна було відмовитися від чаю і мінетів»,— негайно відповіла та, а Страйк, у якого страшенно боліла кукса, послав її к бісовій матері.
Задзвонив мобільний. Потрощений екран Страйк заклеїв скотчем, і крізь цей кривий панцир проступив незнайомий номер.
— Страйк.
— Привіт, Страйку, це Калпепер.
Домінік Калпепер працював у газеті «Ньюс оф зе ворлд», поки останню на закрили, і раніше кілька разів наймав Страйка. Приязні між ними ніколи не було, але остаточно ворожими стосунки стали після того, як Страйк відмовився надати Калпеперу інформацію про дві останні справи з убивств. Тепер Калпепер працював на «Сан» і разом з когортою інших журналістів радо копирсався в особистому житті Страйка після справи Шеклвелльського різника.
— Хотів спитати, чи ти візьмешся за роботу для нас,— сказав Калпепер.
«Оце так нахабство!»
— Що за справа?
— Треба розкопати бруд на одного міністра.
— Котрого?
— Скажу, як погодишся.
— Я зараз досить-таки завантажений. Якого плану бруд треба розкопати?
— Ти нам якраз і потрібен для того, щоб це дізнатися.
— Звідки ти знаєш, що там узагалі щось є?
— З надійних джерел,— відповів Калпепер.
— І нащо тобі я, якщо є надійні джерела?
— Він не готовий говорити. Просто натякнув, що є багато цікавого. Дуже багато.
— Вибач, Калпепере, але не можу,— сказав Страйк.— Повно роботи.
— Точно? Страйку, ми добре платимо.
— Я наразі не бідую,— відповів детектив і підпалив другу цигарку від кінчика першої.
— Ще б пак! Пощастило тобі, чорт забирай,— сказав на це Калпепер.— Добре, доведеться найняти Патерсона. Знаєш його?
— Колишній полісмен? Кілька разів перетиналися,— відповів Страйк.
Дзвінок завершився нещирими добрими побажаннями з обох боків і залишив Страйка з неприємним передчуттям. Він погуглив ім’я Калпепера і знайшов його під статтею про «Рівне ігрове поле» двотижневої давності.
Звісно, існувала можливість, що «Сан» планує викрити якогось іншого міністра за наругу над смаками й мораллю громадськості, але той факт, що Калпепер нещодавно наблизився до Вінків, виразно підтверджував підозри Робін: що Ґерайнт зливає інформацію в «Сан»; а отже, Патерсон скоро почне збирати дані на Чизвелла.
Цікаво, чи в курсі Калпепер, що Страйк уже працює на Чизвелла? Може, він дзвонив з метою заскочити Страйка зненацька і витягнути з нього щось? Навряд чи. Журналіст не такий дурень, щоб сказати Страйкові, кого збирається найняти, якщо вже знає, що гой уже працює на Чизвелла.
Страйк знав репутацію Міка Патерсона: за минулий рік їх двічі наймали різні половини пар у процесі розлучення. В минулому офіцер Лондонської поліції, який «рано вийшов на пенсію», Патерсон мав передчасно сиве волосся й обличчя сердитого мопса. Людина не надто приємна (за словами Ерика Вордла), Патерсон, однак, мав репутацію чоловіка, який уміє «приносити результат».
«Звісно, вибивати з людей памороки на новій роботі в нього не вийде,— додав Вордл,— тож мінус один корисний інструмент у його арсеналі».
Страйк не дуже тішився з того факту, що скоро до справи стане Патерсон. Знову взявши мобільний, він відзначив, що за останні дванадцять годин не було новин ні від Робін, ні від Барклея. Всього тільки вчора він мусив переконувати Чизвелла, який подзвонив із сумнівами щодо професіоналізму Робін, бо від неї досі немає результатів.
Розчарований нездібністю і своєю, і своїх працівників, Страйк відіслав Робін і Барклею одне і те саме повідомлення:
«Сан» намагається найняти мене збирати бруд на Чизвелла. Якнайшвидше щось дізнайтеся. Мені НЕГАЙНО потрібні нові дані.
Підтягнувши до себе милиці, Страйк піднявся, зазирнув у холодильник і буфет і виявив, що на наступні чотири прийоми їжі має тільки консервований суп, а отже, треба вийти в супермаркет. Виливши в раковину прокисле молоко, він запарив собі горнятко чорного чаю і повернувся за стіл, де закурив і без жодного задоволення почав обмірковувати вправи для підколінного сухожилка.