— Ви можете почекати назовні? Нам треба взяти аналіз крові й замінити крапельниці й катетер.
Страйк підвівся на милицях і незграбно вийшов з палати, стараючись не приглядатися до інших лежачих пацієнтів, над якими дзижчали власні машини.
Їдальня, коли він туди дістався, була вже наполовину повна. Страйк, неголений і з набряклими очима, доштовхав тацю до каси, заплатив, а тоді зрозумів, що на милицях не зможе її нести. Дівчина, що прибирала зі столів, побачила цю трудність і прийшла на допомогу.
— Дякую,— грубувато сказав Страйк, коли вона поставила підніс на столик під вікном.
— Без проблем,— відповіла дівчина.— Тут усе і залиште, я приберу.
Дрібний вияв доброти викликав у Страйка непропорційно емоційну реакцію. Не дивлячись на щойно придбану яєчню з підсмаженими ковбасками, він дістав телефон і написав повідомлення Люсі.
Все добре, медсестра міняє крапельницю, скоро до нього повернуся. Цьом
Як Страйк і очікував, щойно від відрізав шматок яєчні, телефон задзвонив.
— Знайшли рейс,— без преамбули повідомила Люсі,— але він аж об одинадцятій.
— Без проблем,— відповів Страйк.— Я нікуди не йду.
— Він уже отямився?
— Ні, досі під снодійним.
— Він так зрадіє, коли тебе побачить, якщо прокинеться, поки... поки...
Люсі розридалася. Страйк чув, що вона намагається говорити попри ридання.
— ...я так хочу додому... хочу його побачити...
Вперше у житті Страйк був радий чути Грега, який забрав телефон у дружини.
— Корме, ми тобі капець як вдячні. Ми оце вперше вибралися кудись удвох за п’ять років, уявляєш?
— Закон невдачі.
— Так. Джек скаржився, що болить живіт, але я думав, що то він вигадує, щоб ми не їхали. Тепер, скажу тобі, я почуваюся справжнім виродком.
— Не переймайся,— відповів Страйк.— Я нікуди не йду.
Ще трохи розмов, слізне прощання від Люсі, і Страйк повернувся до свого ситного англійського сніданку. Він ретельно, без задоволення жував, оточений брязкотом і дзвоном їдальні й іншими нещасними і стривоженими людьми, що запихалися солодким і масним.
Страйк майже доїв бекон, коли прийшло повідомлення від Робін.
Я намагалася додзвонитися, маю нове про Вінна. Дай знати, як буде зручно розмовляти.
Справа Чизвелла тепер здавалася Страйкові чимось далеким, але прочитавши есемеску від Робін, Страйк раптом одночасно захотів курити і почути її голос. Лишивши тацю й подякувавши добрій дівчині, яка допомогла йому донести їжу до столу, він знову зіп’явся на милиці.
Під входом до шпиталю скупчилася групка курців, які щулилися в ранковій прохолоді, мов зграя гієн. Страйк підкурив, глибоко затягнувся і набрав Робін.
— Привіт,— сказав він, коли вона відповіла.— Вибач, що зник, я в лікарні...
— Щось сталося? Що з тобою?
— Зі мною все нормально. То мій небіж, Джек. У нього вчора луснув апендикс, і він... він...
Страйк зі страхом зрозумів, що голос йому зривається. Намагаючись себе опанувати, він спробував пригадати, коли востаннє плакав. Мабуть, останній раз був у шпиталі в Німеччині, коли то були сльози болю й гніву. Його туди привезли літаком з того кривавого відрізку ґрунтівки, де вибух саморобного пристрою відірвав Страйкові ногу.
— Чорт,— видушив він нарешті з себе єдиний склад, який зумів подужати.
— Корморане, що сталося?
— Він... Його поклали до відділення інтенсивної терапії,— відповів Страйк, аж скривившись від спроби зібратися, говорити нормально.— Його мама, Люсі, і Грег застрягли в Римі, тож попросили мене...
— Хто там з тобою? Лорелея?
— О Боже, ні.
Здавалося, Лорелея освідчилася йому багато тижнів тому, хоча сталося це позаминулого вечора.
— Що кажуть лікарі?
— На їхню думку, все буде нормально, але розумієш, він... це інтенсивна терапія! Чорт,— каркнув Страйк і витер очі,— вибач. Ніч була важка.
— В якій ти лікарні?
Страйк сказав. Робін досить різко попрощалася і повісила слухавку. Страйк докурив цигарку, витираючи рукавом сорочки то очі, то ніс.
Коли він повернувся, тиху палату заливало сонце. Страйк поставив милиці під стіну, сів біля Джека з учорашньою газетою, яку поцупив у приймальні, й почав читати статтю про «Арсенал», який може передати Робіна ван Персі в «Манчестер Юнайтед».
За годину в ногах Джекового ліжка спинилися чергові хірург та анестезіолог, і Страйк тривожно дослухався до їхньої притишеної розмови.
— ...не змогли опустити рівень кисню нижче п’ятдесятьох відсотків... стійка гіпертермія... за останні чотири години зменшився діурез...