Пуаро захоплено говорив із дебелою жінкою, що обслуговувала його.
– Це вбивство сталося саме навпроти вас, адже так? Оце історія! А скільки галасу вона тут наробила!
Опасиста жінка, очевидно, втомилася говорити про вбивство. Імовірно, вона лише це й робила цілісінький день. Жінка лише зауважила:
– Було б непогано, якби ця юрба роззяв забралася звідси. На що там дивитись? Не можу зрозуміти.
– Учора ввечері все було зовсім інакше, – сказав Пуаро. – Може, ви навіть бачили вбивцю, що входив у крамницю. Високий блондин з бородою, еге ж? Чув, що він росіянин.
– Що? – Вона раптом підняла голову. – Кажете, це скоїв росіянин?
– Я так розумію, що поліція заарештувала його.
– Хто б міг подумати! – Жінка розхвилювалася, стала балакучіша. – Іноземець!
– Mais oui20. Я думав, ви помітили його вчора ввечері?
– Що ж, у мене небагато часу, щоб роззиратися, це точно. Вечір – найбільш напружений час, тому що багато людей ідуть цим шляхом додому. Високий блондин із бородою? Ні, не скажу, що бачила когось, хто б відповідав такому опису.
Тут я вставив свою репліку:
– Вибачте, сер, – я сказав Пуаро. – Гадаю, ви помиляєтесь. Мені сказали, що то був невисокий брюнет.
Почалася палка дискусія, в якій брала участь повна леді, її щуплявий чоловік і посильний, хлопчина з хрипким голосом. Помітили не менше чотирьох невисоких брюнетів, а хриплий хлопчина бачив високого блондина.
– Але той був без бороди, – з жалем додав він.
Нарешті, зробивши покупки, ми вийшли із закладу, так і не зізнавшись у брехні.
– І навіщо це все, Пуаро? – запитав я з легким докором.
– Parbleu21, я хотів дізнатись, які шанси, що хтось чужий непомітно пройде в крамницю навпроти.
– Не можна було просто запитати, без тієї павутини брехні?
– Ні, mon ami. Якби я «просто запитав», як ви кажете, то не отримав би відповіді на жодне з моїх запитань. Ви ж самі англієць, Гастінґсе, але схоже, не зовсім розумієте, як англійці відповідають на пряме запитання. Вони неминуче стають підозрілими, і в результаті – мовчання. Якби я попросив у цих людей необхідну інформацію, вони закрилися б, як устриці. Але я зробив дещо дивну заяву, а ви її заперечили – і завдяки цьому їхні язики миттєво розв’язались. Ми також дізналися, що той час – найбільш напружений, усі поринають у свої справи й вулицею проходить багато людей. Гастінґсе, наш убивця добре обрав час.
Він замовк, а тоді додав із ноткою докору:
– Хіба у вас узагалі немає здорового глузду, Гастінґсе? Я попросив вас зробити quelconque22 покупку, і ви навмисне обираєте полуницю! Вона вже починає протікати через пакет і загрожує вашому добротному костюму.
Трохи перелякавшись, я помітив, що так воно й було. Я квапливо віддав полуницю маленькому хлопчикові, який був вельми здивований і трохи підозріливий.
Пуаро додав салат, і дитина остаточно розгубилась. Він продовжував повчати мене:
– Ніколи не купуйте полуницю в дешевій овочевій крамниці. Полуниця, окрім свіжозібраної, завжди виділяє сік. Банан, кілька яблук, навіть капустина, але не полуниця…
– Це перше, що спало на гадку, – сказав я, щоб виправдатись.
– У вас проблеми з уявою, – строго відказав Пуаро. Він зупинився на тротуарі.
Будинок та магазин праворуч від крамниці місіс Ашер був порожній. На одному з вікон був напис: «Здається в оренду». По інший бік був будинок із не дуже чистими мусліновими шторами.
До цього будинку й рушив Пуаро, і, позаяк там не було дзвінка, він кілька разів вигадливо постукав молоточком. За якусь мить двері відчинило дуже брудне дитя з носом, якому варто було приділити трохи уваги.
– Доброго вечора, – сказав Пуаро. – Твоя мама вдома?
– Га? – сказала дитина.
Вона дивилася на нас неприязно, підозріло.
– Твоя мама, – сказав Пуаро.
Дитині знадобилося декілька секунд, щоб усвідомити сказане, а тоді вона повернулась, крикнула в бік сходів «Мамо, тебе!» і трохи поспішно зникла в темному інтер’єрі будинку.
Через перила заглянула жінка з різкими рисами обличчя й почала спускатись.
– Не марнуйте свій час… – почала вона, та Пуаро перервав її.
Він зняв капелюха й урочисто вклонився.
– Доброго вечора, мадам. Я співробітник «Вечірнього вогника». Хочу попросити вас прийняти п’ять фунтів як оплату й дозволити нам написати статтю про вашу покійну сусідку, місіс Ашер.