– Пам’ятаєте, що ви одного разу сказали? Якби можна було замовити злочин, як замовляють вечерю, що б ви обрали?
Я відразу ж підіграв.
– Подумаймо. Що в нашому меню? Крадіжка? Фальсифікація? Ні, думаю, ні. Якось надто по-вегетаріанськи. Я за вбивство, криваве вбивство, звісно ж, із гарніром.
– Авжеж. Із hors d’oeuvres12.
– А хто буде жертвою: чоловік чи жінка? Гадаю, чоловік. Якась шишка. Американський мільйонер. Прем’єр-міністр. Власник солідної газети. Місце вбивства… Як щодо старої доброї бібліотеки? Атмосфера там найбільш придатна. Щодо зброї – це може бути химерно вигнутий кинджал або тупе знаряддя, як от вирізьблений кам’яний божок.
Пуаро зітхнув.
– Звісно, є ще отрута, – сказав я. – Та це завжди вимагає певної обізнаності в темі. Чи револьвер – луна від пострілу пронизує ніч. Тоді ще одна чи дві вродливі дівчини.
– Із каштановим волоссям, – пробурмотів мій друг.
– Ваш старий жарт. Одну з дівчат, ясна річ, несправедливо підозрюватимуть, а ще в неї має бути якесь непорозуміння з її хлопцем. Крім того, будуть і інші підозрювані: жінка в літах, чорнява та небезпечна, кілька приятелів чи суперників убитого, нічим не примітний секретар – темна конячка, здоров’як із безцеремонними манерами, кілька звільнених слуг або єгерів чи когось подібного і тупуватий детектив типу Джеппа. Що ж, мабуть, усе.
– Це ваша ідея про елітне вбивство?
– Бачу, ви не погоджуєтесь.
Пуаро сумно дивився на мене.
– Ви зробили чудовий огляд майже всіх написаних детективних історій.
– Гаразд, – сказав я. – А що б замовили ви?
Пуаро заплющив очі й відхилився на спинку крісла. Із його вуст полинуло воркотання.
– Дуже простий злочин. Без жодних ускладнень. Злочин у тихому домашньому колі, спокійний та intime13.
– Як злочин може бути intime?
– Уявіть собі, – промуркотів Пуаро, – що четверо людей грають у бридж, а п’ятий, зайвий, сидить у кріслі біля каміна. Наприкінці вечора виявляється, що чоловік біля каміна мертвий. Один із чотирьох, коли йому випало бути тлумаком, підійшов і вбив його, в той час як інші троє за грою нічого не помітили. Оце було б убивство. Хто з чотирьох це зробив?
– Що ж, – сказав я. – Не бачу тут нічого захопливого!
Пуаро з докором подивився на мене.
– Ні, бо немає вигадливо вигнутих кинджалів, шантажу, смарагду, який насправді – викрадене око божка, східних отрут, які не залишають слідів. У вас мелодраматична душа, Гастінґсе. Вам подавай не одне, а цілу низку вбивств.
– Визнаю, – сказав я, – що друге вбивство в книжці часто все оживляє. Якщо вбивство відбувається в першому розділі й треба прослідувати за алібі кожного персонажа аж до передостанньої сторінки, це трохи нудно.
Задзвонив телефон, і Пуаро підвівся, щоб відповісти.
– Алло, – сказав він. – Алло! Так, це Еркюль Пуаро.
Хвилину чи дві він слухав, а потім його обличчя змінилось.
Його частина розмови складалася з коротких незв’язаних фраз.
– Mais oui14… Так, звісно… Так, ми приїдемо… Авжеж… Мабуть, так, як ви кажете… Гаразд, візьму. Тоді à tout à l’heure15.
Він поклав слухавку й підійшов до мене.
– Гастінґсе, це інспектор Джепп.
– Ну?
– Він щойно повернувся в Скотленд-Ярд. Є повідомлення з Андовера.
– З Андовера? – збуджено вигукнув я.
Пуаро повільно сказав:
– Знайшли вбитою стару жінку на прізвище Ашер, власницю невеличкої крамнички з тютюном та газетами.
Думаю, я почувався дещо розчарованим. Мій інтерес, що спалахнув при згадці про Андовер, раптово зник. Я очікував на щось фантастичне, надзвичайне! Убивство старої власниці тютюнової крамниці здавалося дещо жалюгідним і нуднуватим.
Пуаро продовжував тим само повільним і серйозним голосом:
– Андоверська поліція вважає, що вони схоплять того, хто це зробив.
Я відчув новий спалах розчарування.
– Схоже, жінка мала погані стосунки зі своїм чоловіком. Він п’є, і норов у нього крутий. Він не раз погрожував убити її. Однак, – продовжував Пуаро, – зважаючи на те, що сталося, поліція хоче ще раз поглянути на анонімного листа. Я сказав, що ми з вами негайно вирушаємо в Андовер.
Мій настрій трохи покращився. Зрештою, яким жалюгідним не здавався б цей злочин, це було вбивство, а я давненько не перетинався зі злочинами та злочинцями.
Я майже не вслухався в наступні слова Пуаро. Та пізніше пригадав їх і зрозумів їхнє значення.