Выбрать главу

– Це початок, – сказав Еркюль Пуаро.

Розділ четвертий

Місіс Ашер

В Андовері нас прийняв інспектор Ґлен, високий блондин із приємною усмішкою.

Для чіткості розуміння коротко викладу сухі факти, пов’язані зі справою.

Злочин виявив констебль Дувер о першій ночі двадцять другого числа. Роблячи обхід, він поторгав двері крамниці й виявив, що вони відчинені. Увійшов і спершу подумав, що там нікого немає. Та, посвітивши ліхтариком за прилавок, помітив скорчене тіло старої. Поліцейський лікар, який прибув на місце злочину, визначив, що жінку вбили ударом по голові, ймовірно, коли вона нагнулася за пачкою цигарок із нижньої полиці за прилавком. Смерть настала вісім-дев’ять годин перед тим, як виявили тіло.

– Та ми змогли визначити час більш точно, – пояснив інспектор. – Ми знайшли чоловіка, який купив тут пачку тютюну о 17 : 30. А інший увійшов до крамниці о 18 : 05 і подумав, що вона порожня. Це обмежує момент вбивства періодом з 17 : 30 до 18 : 05. Поки що ніхто не бачив того типа Ашера поблизу крамниці, але, звісно, шанси на це є. О дев’ятій вечора він був у «Трьох коронах» п’яний як чіп. Коли ми дістанемося до нього, затримаємо за підозрою в убивстві.

– Не надто приємна особа, інспекторе? – запитав Пуаро.

– Гидкий тип.

– Він не жив із дружиною?

– Ні, вони роз’їхалися кілька років тому. Ашер – німець. Колись працював офіціантом, але почав прикладатися до чарки і з часом втратив роботу. Його дружина якийсь час працювала прислугою. Її остання робота була кухаркою-економкою у старої леді, міс Роуз. Вона виділяла гроші зі своєї зарплатні чоловікові, щоб він утримував себе, та він усе пропивав і приходив до неї на роботу влаштовувати сцени. Тому вона й пішла працювати до міс Роуз у Ґрейндж. Це віддалене місце, за три милі від Андовера. Він не міг туди часто ходити. Коли міс Роуз померла, залишивши місіс Ашер невелику спадщину, жінка відкрила свій тютюново-газетний бізнес – крихітну крамничку з дешевими цигарками, газетами та іншими дрібничками. Їй якраз вистачало на життя. Ашер час від часу заходив і ображав її, а вона, щоб позбутися його, давала трохи грошей. Він щотижня отримував п’ятнадцять шилінгів.

– Вони мали дітей? – запитав Пуаро.

– Ні. Та є племінниця, яка працює неподалік Овертона. Надзвичайно добра та серйозна молода жінка.

– То кажете, Ашер погрожував своїй дружині?

– Так. Він просто монстр, коли вип’є: лаявся і клявся, що розіб’є їй голову. Життя в місіс Ашер було непросте.

– Скільки їй було років?

– Близько шістдесяти. Дуже шанована та працьовита жінка.

Пуаро похмуро запитав:

– На вашу думку, інспекторе, злочин скоїв той чоловік, Ашер?

Інспектор обережно прокашлявся.

– Надто рано робити висновки, містере Пуаро, але я хотів би почути особисто від Франца Ашера, як він провів минулий вечір. Якщо дасть задовільну відповідь – то й добре, а якщо ні…

Настала багатозначна пауза.

– Із крамниці нічого не зникло?

– Нічого. Гроші в касі. Ніщо не вказує на крадіжку.

– Думаєте, Ашер прийшов у крамницю п’яний, почав ображати дружину і зрештою вбив її?

– Це здається найбільш вірогідним. Але мушу визнати, сер, що я все ще хочу поглянути на того дивного листа, якого ви отримали.

Пуаро віддав йому листа, інспектор, хмурячись, прочитав його.

– Не схоже, що це Ашер, – сказав він нарешті. – Сумніваюся, що він ужив би слово «наша» до британської поліції, – хіба що намагався бути вельми хитрим, та я сумніваюся, що в нього на це вистачило розуму. Крім того, він геть себе занапастив. Його руки так трусяться, що він не зміг би чітко надрукувати літери. Папір доброї якості, та й чорнило теж. Дивно, що в листі вказане двадцять перше число цього місяця. Але, ясна річ, це може бути просто збіг.

– Так, це можливо.

– Але мені не подобаються такі збіги, містере Пуаро. Занадто точно збіглось.

Він на мить замовк. Чоло прорізала зморшка.

– Абеткар. Що то, в дідька, за Абеткар? Побачимо, може, Мері Дровер (це племінниця) зможе нам чимсь допомогти. Дивна справа. Якби не лист, я б із певністю ставив на Франца Ашера.

– Ви щось знаєте про минуле місіс Ашер?

– Вона родом з Гемпширу. Дівчиною почала працювати в Лондоні як прислуга. Там познайомилася з Ашером і вийшла за нього заміж. Їм, мабуть, тяжко жилося під час війни. Вона пішла від нього в 1922 році. Тоді вони ще жили в Лондоні. Жінка переїхала сюди, щоб утекти від нього, але Ашер пронюхав, де вона, й подався за нею, діймаючи через гроші…