А от сестра Леоні, Деніза, змогла розказати трохи більше. Вона теж стверджувала, що її пан останнім часом сильно змінився.
— Щодня ставав дедалі похмуріший. Їв мало. Весь час ходив пригнічений.
Але в дівчини була власна теорія.
— Це мафія напала на його слід, точно вам кажу! Двоє чоловіків у масках — хто ще б то міг бути? О, то страшні люде!
— Імовірно, — спокійно відгукнувся слідчий. — А тепер скажіть, моя дівчинко, це ви вчора впустили в дім мадам Добрей?
— Не вчора, мсьє, а позавчора.
— Але Франсуаза щойно нам розповіла, що мадам Добрей вчора приходила.
— Ні, мсьє. Прийшла жінка, але то була не мадам Добрей.
Слідчий суддя дуже здивувався і почав розпитувати знову, але Деніза стояла на своєму. Вона дуже добре знає, яка мадам Добрей на вигляд. Ця леді теж була темноволоса, але нижча і значно молодша. Покоївка була твердо впевнена.
— Ви бачили цю леді раніше?
— Ніколи, мсьє. Але, здається, це була англійка, — із сумнівом мовила вона.
— Англійка?
— Так, мсьє. Вона звернулася до мене дуже доброю французькою, але акцент у неї все-таки був — ледве помітний. До того ж коли вони вийшли з кабінету, то розмовляли англійською.
— Ви чули, про що вони говорили? Тобто, чи щось зрозуміли?
— Я? Я дуже добре знаю англійську, — гордо заявила Деніза. — Леді говорила надто швидко, і я не розчула її слів. Зате останні слова мсьє, коли він уже відчиняв перед нею двері, почула дуже добре.
Дівчина замовкла, а тоді старанно вимовила:
— Тхак, тхак, але саради Боха ійдіть ухже!
— Так, так, але заради Бога, йдіть уже! — повторив слідчий суддя.
Він відпустив Денізу, а тоді, подумавши хвилину, знову запросив Франсуазу і почав розпитувати її, чи не помилилася вона, бува, щодо того, коли приходила мадам Добрей. Та економка наполягала на своєму. Мадам приходила вчора. Без сумніву, то була вона. Деніза хотіла покрасуватися, voilà tout[31]! Вигадала собі казочку про дивну леді. Та й англійської до пуття вона не знає, повірте! Мабуть, мсьє нічого англійською не казав, а якби й казав, то це ще нічого не означає, бо мадам Добрей чудово говорить англійською і зазвичай нею зверталася до мсьє і мадам Рено. Розумієте, мсьє Джек, син мсьє Рено, часто був присутній на цих розмовах, а він французькою володіє погано.
Мсьє Оте не став із нею сперечатися. Натомість запитав про шофера. Економка повідомила, що вчора мсьє Рено сказав, що автомобіль йому не знадобиться, і що Мастерз може взяти вихідний.
Пуаро спантеличено звів брови.
— Що таке? — пошепки спитав я.
Він нетерпляче відмахнувся і звернувся до комісара:
— Перепрошую, мсьє Бекс, але ж мсьє Рено і сам умів водити машину?
Комісар запитально глянув на економку, і та сказала:
— Ні, мсьє сам ніколи не їздив.
Мій друг спохмурнів іще сильніше.
— Благаю, скажіть, що вас так тривожить, — нетерпляче промовив я.
— Як ви не розумієте? У листі мсьє Рено писав, що пришле по мене машину в Кале.
— Може, він мав на увазі таксі?
— Не сумніваюся. Але для чого викликати таксі, якщо маєш власний автомобіль? Чому саме вчора він дав вихідний шоферові — раптом, ні з того ні з сього? Очевидно, з якоїсь причини він хотів позбутися слуги — щоб його тут не було, коли ми приїдемо.
Розділ четвертий
Лист із підписом «Белла»
Франсуаза вийшла. Слідчий суддя задумливо барабанив пальцями по столу.
— Мсьє Бексе, — нарешті сказав він, — ось перед нами протилежні свідчення. Кому вірити? Франсуазі чи Денізі?
— Денізі, — упевнено заявив комісар. — Це ж вона впустила відвідувачку. Франсуаза стара і вперта, і до мадам Добрей явно ставиться упереджено. До того ж із власних джерел ми знаємо, що Рено мав зв’язок із іншою жінкою.
— Tiens![32] — вигукнув мсьє Оте. — Ми ж забули розказати про це Пуаро.
Слідчий попорпався в паперах на столі й передав моєму другові аркуша.
— Цього листа, мсьє Пуаро, ми знайшли в кишені плаща покійного.
Детектив розгорнув аркуш, пожмаканий і трохи потертий. Листа було написано нерівним почерком англійською.
Кохання моє,
Чому так довго не було звісток від тебе? Ти досі кохаєш мене, правда? Твої листи останнім часом такі різні, холодні й дивні, і от тепер ця довга мовчанка. Мені стає страшно. Може, ти більше мене не кохаєш? Але цього не може бути, я як дурне дитя — весь час вигадую! Але якщо ти справді мене більше не кохаєш, то я не знаю, що робити — тільки вкоротити собі віку! Не зможу без тебе жити. Іноді уявляю, що між нами стає інша жінка. Хай тільки спробує — і ти теж! Я вб’ю її, перш ніж вона встигне тебе зачарувати! І це не порожні слова.