Пуаро на мить зупинився на порозі, оглядаючи кімнату, потім ступив усередину. Легенько торкнувся спинок шкіряних крісел, узяв зі столика журнал, а тоді провів пальцем по дубовій стінці серванту. А потім задоволено кивнув.
— Немає пилу? — всміхнувся я.
Друг подивився на мене, очевидно, схвалюючи той факт, що я пам’ятаю про його вподобання.
— Ані пилиночки, mon ami! І мабуть, уперше я про це шкодую.
Його чіпкий погляд нишпорив по кімнаті.
— О! — сказав він із явним полегшенням. — Килимок перед каміном лежить криво. — Пуаро нахилився, щоб його поправити.
Раптом детектив скрикнув і випростався. В руці він тримав клаптик рожевого паперу.
— У Франції, як і в Англії, слуги не підмітають під килимками?
Бекс узяв у нього клаптик, і я підійшов ближче, щоб теж його роздивитися.
— Упізнаєте, Гастінґсе?
Я здивовано похитав головою. А втім, цей відтінок рожевого здався мені знайомим.
Комісар здогадався перший.
— Фрагмент чека! — вигукнув він.
Клаптик паперу був зо два дюйми[33] завдовжки. На ньому чорнилом було написано: «Дювін».
— Bien![34] — сказав Бекс. — Цей чек виписали комусь — або його виписав хтось — на прізвище Дювін.
— Гадаю, перший варіант, — мовив Пуаро. — Бо якщо я не помиляюся, це почерк мсьє Рено.
Зіставивши напис із текстом заповіту, ми це підтвердили.
— Отакої, — сумно пробурмотів комісар, — навіть не уявляю, як я міг не помітити того клаптика!
Детектив засміявся.
— Мораль: завжди зазирайте під килимки! Мій друг Гастінґс підтвердить: усе, що нерівно лежить, — для мене джерело тривоги. Щойно я помітив, що килимок перед каміном зсунутий із місця, то сказав собі: «Tiens! Його зачепили ніжки крісла, коли те відсували від каміна. Можливо, під килимком знайдеться щось, чого не помітила наша пильна Франсуаза».
— Франсуаза?
— Або Деніза чи Леоні. Хто там прибирає в кабінеті. Оскільки пилу немає, значить, кімнату вранці прибрали. Думаю, все відбувалося приблизно так. Учора, можливо, ввечері, мсьє Рено виписав чек на ім’я якогось Дювіна. Потім чек подерли на клаптики й розсипали їх по підлозі. А сьогодні вранці…
Але мсьє Бекс уже нетерпляче калатав у дзвоник.
Прийшла Франсуаза. Так, на підлозі валялося багато клаптів паперу. Що вона з ними зробила? Вкинула в піч на кухні, звісно. Щось іще потрібно, мсьє?
Розпачливо махнувши рукою, комісар її відпустив. А тоді його обличчя раптом освітилося здогадом, і він кинувся до столу й заходився жадібно гортати чекову книжку Рено. Минула хвилина, і Бекс знову махнув рукою, не менш розпачливо. Останній аркуш був не заповнений.
— Не впадайте у відчай! — вигукнув мій друг, плеснувши чоловіка по спині. — Не сумніваюся, мадам Рено розкаже нам про цю таємничу особу на прізвище Дювін.
Мсьє Бекс трохи збадьорився.
— А й справді. Ходімо ж.
Коли ми всі повернулися до дверей, Пуаро ніби мимохідь кинув:
— Це ж тут мсьє Рено приймав відвідувачку вчора ввечері?
— Тут… Але як ви здогадалися?
— Знайшов оце. Лежало на спинці шкіряного крісла. — Детектив двома пальцями підняв довгу чорну волосину — жіночу волосину!
Комісар повів нас навколо будинку до невеликої повітки, дістав із кишені ключа й відімкнув двері.
— Тіло лежить тут. Ми перенесли його з місця злочину якраз перед вашим приїздом, коли все сфотографували.
Він відчинив двері, і ми зайшли всередину. Убитий лежав на землі, накритий простирадлом. Мсьє Бекс зірвав покрив. Рено виявився чоловіком середнього зросту, струнким і зграбним. На вигляд йому було років п’ятдесят, у його темне волосся щедро вплелася сивина. Чисто поголений, ніс тонкий і довгий, очі близько посаджені, а шкіра бронзового кольору — як у людини, яка майже все життя прожила під тропічним небом. Губи відкривали стиснені зуби — ніби в розпачливому здивуванні, яке застигло на мертвому обличчі.
— По лиці видно, що його закололи у спину, — зауважив Пуаро.
Дуже обережно він перевернув тіло. Між лопатками на світлому плащі темніла кругла пляма. У її центрі виднівся розріз у тканині. Мій друг швидко все оглянув.
— Є здогади, якою зброєю було вбито Рено?
— Вона стирчала в рані. — Комісар зняв із полиці великого скляного глека. На дні лежало щось, що нагадало мені ножик для розрізання паперу. Чорне руків’я і вузьке сяйне лезо. Десять дюймів[35] у довжину, не більше. Детектив торкнувся вузького кінчика.