— Бачу, вчора ви висадили кілька нових кущиків? Отам, посередині, і на іншій клумбі.
— Ви дуже уважні, мсьє. Їм завжди треба день-два на те, щоб прийнятися. Так, на обидві клумби я вчора ввечері висадив по десять нових рослин. Ви, мсьє, мабуть знаєте, що розсаду не варто висаджувати, коли сонце в зеніті. — Оґюста явно підкупив інтерес Пуаро, і він розговорився.
— Який чудовий сорт герані, — мій друг показав на рослину в глибині клумби. — Можна мені взяти живця?
— Звісно, мсьє! — старий ступив на клумбу і обережно відрізав гілочку з рослини, яка так сподобалася детективові.
Той почав красномовно дякувати, і зрештою Оґюст повернувся до свого возика.
— От бачите? Це було неважко, — з усмішкою сказав Пуаро. Він нахилився над клумбою і заходився вивчати слід від садівникового чобота з шипами на підошві.
— Я й не думав…
— Що він буде в чоботах? Ви не використовуєте свій розум на повну силу, Гастінґсе. Так що ж там зі слідами?
Я уважно оглянув клумбу.
— Усі сліди від одних чобіт, — мовив я нарешті.
— Ви певні? Eh bien! Згоден, так і є, — погодився Пуаро доволі байдуже.
Скидалося на те, що він думає про щось своє.
— Ну що ж, баба з воза… — сказав я.
— Mon Dieu! Що це за приказка? Що вона означає?
— Ну, я хотів сказати, що тепер вам не доведеться морочитися з тими слідами.
Але, на мій подив, бельгієць похитав головою.
— Ні-ні, mon ami. Нарешті я на правильному шляху. Досі не все розумію, але, як я вже казав мсьє Бексу, ці сліди — найважливіша і найцікавіша деталь у нашій справі! Бідний Жиро, я не здивуюся, якщо він їх узагалі не помітить.
У цю мить двері відчинилися, і з будинку вийшли мсьє Оте й комісар.
— О, мсьє Пуаро, а ми саме хотіли вас шукати, — сказав слідчий суддя. — Уже доволі пізня година, але я хочу відвідати мадам Добрей. Без сумніву, новина про смерть мсьє Рено дуже її засмутить і, можливо, вона зможе допомогти нам у розслідуванні. Секрет, який Рено не довірив дружині, він міг повідати жінці, яка спіймала його в пута кохання. Адже ми знаємо, які слабкі місця мають наші Самсони, правда?
Мене вразила поетичність мови мсьє Оте. Мабуть, він почав отримувати задоволення від своєї ролі в цій таємничій драмі.
— А мсьє Жиро з нами не піде? — запитав Пуаро.
— Мсьє Жиро недвозначно натякнув, що буде вести розслідування за власним методом, — сухо відказав мсьє Оте.
Видно було, що своїм ігноруванням слідчого судді Жиро не запопав його ласки. Більше на цю тему ми не говорили, натомість рушили до воріт. Пуаро з мсьє Оте йшли попереду, а ми з комісаром відстали від них на кілька кроків.
— Виявилося, що Франсуаза все-таки розказала нам правду, — повідомив мені Бекс. — Я зателефонував у центральний відділок поліції, і вони дізналися, що за останні шість тижнів — тобто від часу прибуття сюди мсьє Рено — мадам Добрей тричі поповнювала свій банківський рахунок на великі суми. Загалом вона поклала в банк двісті тисяч франків!
— Нічого собі! — вигукнув я і, мить поміркувавши, додав: — Це майже чотири тисячі фунтів!
— Справді. Не сумніваюся, та жінка добряче задурила йому голову. Побачимо, чи повідав він їй свій секрет. Слідчий суддя дуже на це сподівається, а от я налаштований більш скептично.
Так розмовляючи, ми підійшли до роздоріжжя, на якому спинялися кілька годин тому, коли їхали до вілли «Женев’єва». Тут мене раптом осяяло, що вілла «Маргарита», де живе мадам Добрей і до якої ми йдемо, — це той самий невеликий будинок, із воріт якого вийшла прекрасна дівчина.
— Мадам прожила тут багато років, — комісар кивнув на будинок. — Дуже тихо, дуже непомітно. Здається, у неї не було друзів або знайомих, крім тих, із ким вона запізналася в Мерлінвілі. Ніколи не говорила про своє минуле, не згадувала чоловіка. Ніхто навіть точно не міг сказати, жива вона чи вже померла. Така от таємнича жінка.
Я заінтриговано кивнув.
— А… її донька? — наважився спитати я.
— О, це дуже гарна дівчина: скромна, щира, втілення всіх можливих чеснот. Шкода тільки, що про свій рід їй нема чого розказати, тож чоловік, який хотів би просити її руки, має це усвідомлювати… — мсьє Бекс цинічно знизав плечима.
— Але ж це не її вина! — вигукнув я, охоплений праведним гнівом.
— Не її, звісно. Але що це змінює? Чоловіки полюють за предками наречених.
Я хотів уже заперечити, аж тут ми підійшли до дверей дому. Мсьє Оте подзвонив. Минуло кілька хвилин тиші, а тоді всередині почулися кроки, і двері розчахнулися. На порозі стала юна богиня, яка зачарувала мене вдень. Коли вона зрозуміла, хто перед нею, то враз побіліла, а очі її розширилися від жаху. Дівчина боялася, і це було видно неозброєним оком.