Пуаро запитав у неї про здоров’я місіс Рено.
Леоні похитала головою.
— Вона просто розбита, бідненька. Нічого не їсть — анічогісінько! Бліда, як полотно. Серце болить на неї дивитися. Я б так не побивалася за чоловіком, який зраджував з іншою!
Детектив співчутливо закивав:
— Правду кажете, але що поробиш! Любляче серце жінки готове пробачити багато гріхів. Але ж вони, мабуть, за останній місяць часто сварилися?
Покоївка заперечно махнула рукою:
— Жодного разу, мсьє. Мадам у його бік і слова кривого не сказала — ані докору! У неї янгольський характер — спокійний і врівноважений, не те що в мсьє.
— А мсьє Рено був не схожий на янгола?
— О ні. Коли він починав сердитися, то аж будинок трусився. Того дня, коли він посварився з мсьє Джеком — ma foi, їх було, мабуть, на ринку в місті чути, так голосно обидва кричали!
— Та невже? — здивувався Пуаро. — І коли ж це сталася та сварка?
— Ну, якраз перед поїздкою мсьє Джека в Париж. Він мало на потяг не запізнився. Вийшов із бібліотеки і взяв свою чорну валізу, яку залишив у передпокої. Автомобіль саме був у ремонті, тож йому довелося бігти всю дорогу до станції. Я саме прибирала salon[43] і бачила, як він пройшов. Лице в нього було біле-білісіньке, а на щоках — дві червоні плями. Ох і сердитий він був!
Леоні явно захопилася розповіддю.
— А про що ж сперечалися?
— Ой, не знаю, — зізналася дівчина. — Авжеж, вони кричали, але так голосно і надривно, і говорили швидко, що я до пуття не розібрала їхню англійську. Але старший мсьє ходив цілий день як хмара! Йому було не догодити.
Тут нагорі хряснули двері, і потік слів покоївки урвався.
— На мене чекає Франсуаза! — раптом згадала вона, — ця стара карга весь час свариться.
— Зачекайте, мадемуазель! Ви не знаєте, де слідчий суддя?
— Вони пішли оглянути автомобіль у гаражі. Мсьє комісар подумав, що ним могли скористатись у ніч убивства.
— Quelle idée, — пробурмотів Пуаро, коли дівчина побігла.
— Підемо приєднаємось до них?
— Ні, я краще піду в salon почекаю їх. Там прохолодно, а надворі спека.
Я не поділяв спокою свого друга.
— Якщо ви не заперечуєте… — сказав я і завагався.
— Анітрохи. Ви хочете порозслідувати самостійно?
— Ну, я пошукав би Жиро, якщо він тут, і подивився б, що він устиг знайти.
— А, того чоловіка-хорта, — пробурмотів детектив, відкинувшись у зручному кріслі й заплющивши очі. — Звичайно, мій друже. Au revoir[44].
Я вийшов із будинку. Надворі справді було спекотно. Я рушив тією стежкою, якою ми йшли вчора. Мені захотілося самому оглянути місце злочину. Але одразу туди я не пішов, а повернув до кущів, щоб вийти на поле для гольфу за кількасот ярдів праворуч. Якщо Жиро буде на місці злочину, я зможу поспостерігати за ним так, щоб він мене не помітив. Але живопліт у цьому місці був такий густий, що я ледве крізь нього продерся, і коли видобувся нарешті на поле, то навалився прямісінько на юну леді, яка стояла спиною до кущів.
Вона аж скрикнула з несподіванки, та й я не зміг стримати вигуку здивування. Виявилося, що це була моя знайома з потяга, Попелюшка!
Для нас обох ця зустріч стала несподіванкою.
— Ви! — в один голос вигукнули ми обоє.
Дівчина отямилася першою.
— Матері його ковінька! — вигукнула вона. — Що ви тут робите?
— Те саме я можу спитати у вас! — відгукнувся я.
— Коли я востаннє вас бачила, а це було позавчора, ви собі котилися в Англію, як слухняний хлопчик. Вам що, подарували проїзний квиточок на поїздки сюди-туди за звитяжну службу членові парламенту?
Я пропустив повз вуха її останні слова.
— А коли я вас востаннє бачив, ви котилися додому, як слухняна дівчинка, разом із сестрою. До речі, як там ваша сестра?
Білозуба усмішка стала нагородою за мій грайливий тон.
— Дякую, що поцікавилися! У моєї сестри все чудово!
— Вона тут, із вами?
— Залишилася в місті, — гордо промовило дівчисько.
— Щось мені не віриться, що у вас є сестра, — засміявся я. — А якщо є, то її, мабуть, звати Ніяк!
— А мене як звати, ви пам’ятаєте? — з усмішкою запитала панночка.
— Попелюшка. Але тепер ви ж мені скажете своє справжнє ім’я?
Вона похитала головою і хитро глянула на мене.
— І не скажете, як ви тут опинилися?
— А, це! Ну, ви, мабуть, чули, як «відпочивають» представники моєї професії?
— На дорогих водних курортах Франції?
— Якщо знати місця, відпочити там можна дуже дешево.
Я витріщився на неї.
— Але ж ви не збиралися на курорт іще кілька днів тому.
— Не завжди наші плани здійснюються, на жаль, — поважно прорекла міс Попелюшка. — Ну от, я розказала вам усе, що вам слід було знати. Чемні хлопчики не чіпляються із зайвими питаннями. А от ви досі не розказали, що тут робите. У вас на хвості кілька поліцейських, і ви ховаєтеся від них на пляжі?