— Жорж Конно, — із сумнівом у голосі відповів я.
— Саме так. Пам’ятаєте, Жиро повідомив нам аксіому: жінка брехатиме, щоб урятувати себе, коханого чоловіка й дитину. Оскільки ми погодилися, що брехати її змусив Жорж Конно, і Жорж Конно — це не Джек Рено, виходить, що тут ми не маємо справу з третім варіантом. Якщо ж погоджуємося, що злочин спланував Жорж Конно, то і перший варіант нам не підходить. Отже, залишається другий: мадам Рено брехала, щоб вигородити коханого чоловіка, тобто Жоржа Конно. Згодні?
— Так, — сказав я, — логічно.
— Bien! Мадам Рено кохає Жоржа Конно. Значить, хто такий Жорж Конно?
— Волоцюга.
— А в нас що, є докази, що мадам Рено кохала волоцюгу?
— Ні, але…
— От і добре. Ніколи не вірте теоріям, не підкріпленим фактами. Натомість запитайте себе, кого мадам Рено справді кохала.
Я спантеличено похитав головою.
— Mais oui, усе ви чудово знаєте. Кого мадам Рено кохала так сильно, що зомліла, коли побачила його мертве тіло?
Я вражено дивився на Пуаро.
— Свого чоловіка? — видихнув я.
Детектив кивнув.
— Свого чоловіка, або Жоржа Конно, називайте як хочете.
Я не міг оговтатися.
— Не може бути.
— Чому не може? Хіба ми щойно не погодилися, що мадам Добрей могла шантажувати Жоржа Конно?
— Так, але…
— І хіба вона не шантажувала мсьє Рено?
— Можливо, але…
— І хіба ми не можемо визнати, що нічого не знаємо про молоді роки мсьє Рено? І що він раптово з’явився на світ як канадець рівно двадцять два роки тому?
— І це правда, — твердо сказав я. — Але ви, здається, випустили з уваги важливий момент.
— Який, друже?
— Ми визнали, що Жорж спланував злочин. Виходить, що він спланував власне вбивство!
— Eh bien, mon ami, — спокійно відповів Пуаро, — саме це він і зробив.
Розділ двадцять перший
Еркюль Пуаро пояснює
Мій друг неквапливо почав викладати власну версію розвитку подій.
— Вам, mon ami, здається дивним, що людина може планувати власну смерть. Таким дивним, що ви волієте відкидати правду, називати її вигадкою, підміняти історією, яка вдесятеро менш правдоподібна, ніж справжня. Так, мсьє Рено планував власну смерть, але ви, мабуть, не врахували однієї деталі: він не мав наміру помирати.
Я здивовано похитав головою.
— Насправді все дуже просто, — спокійно пояснив Пуаро. — Для того злочину, який придумав мсьє Рено, не обов’язково було скоювати вбивство — достатньо було мати тіло. Спробуємо реконструювати події, дивлячись на них тепер під іншим кутом.
Жорж Конно втік від правосуддя в Канаду. Там він одружився під вигаданим іменем, а потім у Південній Америці заробив чималий статок. Увесь цей час чоловік страждав від ностальгії за рідною країною. Минуло двадцять років, він змінився зовні й до того ж став солідним багатієм, у якому навряд чи хтось упізнав би втікача від правосуддя. Тож Конно вирішив, що тепер може спокійно повертатися в Європу. Він оселився в Англії, але літо захотів проводити у Франції. Та зла доля — або дивовижна справедливість, яка змушує людину пожинати плоди власних вчинків, — привела його у Мерлінвіль, де жила єдина на всю Францію людина, здатна його впізнати. Звісно, Конно став для мадам Добрей золотою жилою, із якої вона не забарилася потягнути собі багатства. Перед нею Рено був абсолютно беззбройний, і мадам гарненько за нього взялася.
А потім сталося те, що мало статися. Джек Рено закохався у красуню, з якою майже щодня бачився, і захотів із нею побратися. Батька це розлютило. За всяку ціну він хотів не допустити шлюбу свого сина з донькою цієї пройдисвітки. Джек про батькове минуле не знав нічого, а от мадам Рено знала все. Це сильна жінка, пристрасно віддана чоловікові. Він порадився з нею. Рено бачив для себе єдиний шлях порятунку — смерть. Він мусить нібито померти, а насправді втекти в іншу країну, де почати нове життя під вигаданим іменем, і де мадам Рено, зігравши роль безутішної вдови, зможе пізніше до нього приєднатися. Йому необхідно контролювати всі гроші, тому він змінив заповіт. Не знаю, як саме вони мали інсценізувати смерть — можливо, за допомогою навчального скелета й підпаленого сараю — але сталася подія, яка зіграла їм на руку. В садок заліз злодійкуватий волоцюга, Рено намагався його вигнати, і під час сутички волоцюга помер від епілептичного нападу. Ось і тіло. Рено покликав дружину, і вони вдвох затягли покійника в сарай, біля якого все і сталося. Це була чудова нагода розіграти смерть. Покійник не був схожий на Рено, але він був типовий француз середнього віку, і цього було досить.