Детектив замріяно задивився на море.
— Дозвольте запитати вас іще одне, — перебив я його роздуми, — до чого тут шматок труби?
— Хіба ви досі не зрозуміли? Щоб розбити обличчя жертви до невпізнаваності. Саме ця труба найперше скерувала мене на правильний шлях. А той ідіот Жиро рачкував довкола, шукаючи недопалки й сірники! Хіба я не казав вам, що речовий доказ довжиною два фути — так само важливий, як і предмет довжиною два дюйми?
— Ну що ж, тепер Жиро осоромиться, — квапливо закивав я, щоб Пуаро, бува, не згадав і про мої хибні висновки.
— Гадаєте? Але ж цей бравий детектив знайшов правильну людину, хоч і застосовуючи неправильні методи, і не дасть забрати в себе перемогу.
— Але ж… — почав я і замовк, нарешті зрозумівши, як усе може обернутися.
— Бачите, Гастінґсе, нам треба починати все спочатку. Хто вбив мсьє Рено? Той, хто перебував неподалік від вілли тієї ночі, той, кому його смерть була б вигідна. Джек Рено на роль злочинця, отже, якраз підходить. До того ж це могло бути випадкове вбивство. А ще кинджал!
Я здивовано поглянув на Пуаро.
— Я так розумію, — сказав я, — у тілі волоцюги знайшли кинджал, який належав місіс Рено. Значить, їх таки було два?
— Саме так, і оскільки вони були однакові, логічно припустити, що другий був у Джека Рено. Але не це мене тривожить. Кинджал насправді міг належати й іншій людині, і я навіть здогадуюся, кому. Тож найгірше, що я можу закинути Джекові Рено — це не психологічний мотив, а спадковість. Спадковість, mon ami! Який батько, такий син: Джек Рено — нащадок Жоржа Конно!
Мій друг говорив так упевнено й похмуро, що я мимоволі теж спохмурнів.
— А якій іншій людині міг належати кинджал? Ви казали, що знаєте, — запитав я після нетривалої важкої мовчанки.
Перш ніж відповісти, Пуаро витяг із кишені старовинного годинника і глянув на циферблат.
— О котрій вирушає вечірній пором із Кале?
— Десь о п’ятій, якщо я правильно пам’ятаю.
— Дуже добре. У нас є час.
— Ми що, вертаємось в Англію?
— Так, друже.
— Навіщо?
— Щоб знайти можливого свідка.
— І хто ж це?
Із таємничою усмішкою детектив відповів:
— Місс Белла Дювін.
— Але як ми її знайдемо? Ми ж нічого про неї не знаємо.
— Не знаємо, але можемо здогадуватися. Найперше, нам напевно відомо, що її звуть Белла Дювін, а оскільки містер Стонор чув це ім’я, і не думаю, що в зв’язку з сімейством Рено, значить, ця пані може бути акторкою. Джек Рено був молодим двадцятирічним багатієм, тож зірка сцени легко могла стати його першим коханням. На це вказує також те, що мсьє Рено-старший намагався позбутися її за допомогою чека. Думаю, ми досить легко її знайдемо, та ще й маючи оце!
І Пуаро вийняв світлину, яку нещодавно знайшов серед речей Джека Рено. «З любов’ю, Белла» — такий напис красувався в кутку, та не він привернув мою увагу. Знімок був нечіткий, але обличчя, зображене на ньому, я чудово знав. Мені аж холодом сипнуло поза коміром — із картки на мене дивилася Попелюшка!
Розділ двадцять другий
Я знаходжу кохання
Хвилину чи дві я сидів як громом прибитий, тримаючи світлину в руці. А тоді зібрав усю волю в кулак, щоб здавалося, ніби я цілковито спокійний, і віддав картку Пуаро. Потім тайкома кинув на нього швидкий погляд. Невже він щось помітив? Але, на моє полегшення, чоловічок, здається, зовсім на мене не дивився. Мабуть, не звернув уваги на моє збентеження.