— Я все правильно кажу, хіба ні? Знаю, що ви могли б кинутися за мною, нап’явши штучну бороду — але навіщо потрібен цей цирк? Їдьмо краще спокійно разом. Не хочу, щоб над вами сміялися.
— Добре. Але задля справедливості хочу попередити вас…
— Знаю, знаю. Тепер ви мій ворог! Гаразд, будьте ворогом. Я не проти.
— Ну що ж, тепер, коли ми все узгодили, я теж не проти.
— Ах, як же ви, англійці, любите «чесну гру»! Ваша совість чиста, то рушаймо негайно. Важить кожна хвилина. Тут, в Англії, ми пробули недовго, але маємо важливі результати. Я дізнався те, що мене цікавило.
Останні слова Пуаро промовив начебто весело, але в його голосі я вчув приховану погрозу.
— А проте… — почав я і замовк.
— А проте — як ви кажете! Безперечно, ви задоволені власним вчинком. А от мене тривожить доля Джека Рено.
Джек Рено! Я вражено завмер. Про нього я геть забув! Юнак сидить у в’язниці, і важка тінь гільйотини висить над його головою. Мій вчинок раптом перестав здаватися мені таким добрим. Можливо, я врятував Беллу, але натомість послав на смерть невинну людину.
Із жахом я відкинув цю думку. Ні, його не стратять. Якось виправдають. Звісно, виправдають. Та липкий страх знов огорнув мої груди. А що як не виправдають? Що тоді? Невже ця смерть буде в мене на совісті? Жахливо! Мені доведеться стати перед вибором: Белла чи Джек Рено. Серце веліло мені рятувати кохану дівчину за всяку ціну — але ж не коштом іншої людини!
Що сказала б на це сама Белла? Я пригадав, що не повідомив її про арешт Джека Рено. Але та обставина, що дівчина не знала про ув’язнення колишнього коханця, не змінювала факту, що злочину він не скоював. Якби вона знала про арешт, як учинила б? Невже дозволила б урятувати власне життя, занапастивши Джекове? Звісно, зараз їй не варто було ухвалювати поспішних рішень. Джека Рено можуть (і мусять!) виправдати і без її участі. Добре, якщо так! А як ні? Жахлива ситуація, виходу з якої я не бачив. Мені подумалося, що дівчину навряд чи засудили б до найвищої міри покарання. Адже вона скоїла вбивство за інших обставин. Белла могла б розповісти про ревнощі, про надзвичайне збудження, та й молодість і краса свідчили б у суді на її користь. Той факт, що замість Джека Рено жертвою випадково виявився його батько, не змінив би мотиву злочину. А втім, хай би яким поблажливим був висновок судді, на Беллу чекало б тривале ув’язнення.
Ні, дівчину треба захищати. Але Джека Рено теж треба рятувати. Як це зробити — я до пуття не знав. Та я вірив у силу розуму Пуаро. Він знає. Хай би що сталося, він зуміє врятувати невинного. Зуміє знайти виправдання — хай навіть не правдиве. Може, це буде важко, але детектив щось придумає. Белла втече, Джека Рено виправдають — усе закінчиться добре.
Так я повторював собі раз по раз, але на дні мого серця однаково ворушився холодний страх.
Розділ двадцять четвертий
«Врятуйте його!»
У Францію ми прибули на вечірньому поромі, і вже наступного ранку були в Сент-Омері, куди відвезли Джека Рено. Пуаро негайно вирушив до мсьє Оте. Проти моєї компанії він, здається, не заперечував, тож я пішов із ним.
Після деяких формальностей нас провели в кабінет слідчого судді. Він привітав нас дуже тепло.
— Мені сказали, що ви повернулися в Англію, мсьє Пуаро. Радий, що насправді ви лишилися тут.
— Я справді з’їздив в Англію, але ненадовго. Дещо шукав, думав, що це допоможе розслідуванню.
— І що, допомогло?
Детектив стенув плечима. Мсьє Оте сумно кивнув.
— Боюся, нам доведеться визнати поразку. Той пес Жиро не знає, що таке добрі манери, але ж він і розумний! Навряд чи він помилився.
— Гадаєте?
Тепер уже слідчий стенув плечима.
— Ну, якщо чесно — між нами, звісно, — хіба вам на думку спадають якісь інші варіанти?
— Якщо чесно, то я бачу багато слабких місць у його аргументах.
— Яких?
Але Пуаро не став уточнювати.
— У мене склалося таке загальне враження, — натомість відповів він. — Мені сподобався цей юнак, шкода було б думати, що він скоїв такий жахливий злочин. До речі, що він каже на свій захист?
Слідчий суддя зітхнув.
— Я його не розумію. Молодик, здається, взагалі не здатен постояти за себе. Ми ледве змусили його відповідати на запитання. Рено просто відмовляється брати на себе провину, але нічого конкретного сказати не може. Завтра я знову допитуватиму його, не хочете скласти мені компанію?
Ми охоче прийняли пропозицію.
— А як почувається мадам Рено?
— Досі не прийшла до тями. Та це навіть добре для бідної жінки, стільки всього впало на її голову… Лікарі кажуть, що загрози її життю немає, але коли мадам отямиться, їй не можна буде хвилюватися. Думаю, її нинішній стан спричинено не так падінням, як шоком від арешту сина. Жахливо буде, якщо її душевне здоров’я похитнеться, але я не здивуюся…