Мсьє Оте відкинувся на стільці, багатозначно киваючи, з якимось навіть похмурим задоволенням передбачаючи страшну перспективу для місіс Рено.
Але вже за мить зірвався на ноги й вигукнув:
— О, я згадав! У мене є для вас лист, мсьє Пуаро. Де ж це я його поклав?
І слідчий суддя почав порпатися в паперах на столі. Минула добра хвилина, поки він нарешті знайшов конверт і простягнув детективові.
— Його надіслали на мою адресу й попросили передати вам. Але ви не дали мені своєї адреси, тож я не міг цього зробити.
Пуаро уважно розглянув конверт. Він був вузький і довгий, підписаний невідомою особою, але, судячи з почерку, жінкою. Чоловічок не став його розкривати, а поклав у кишеню і підвівся.
— Тоді до завтра. Дякую за вашу люб’язність.
— Прошу, прошу. Я завжди до ваших послуг. Ці молоді детективи, такі як Жиро, — всі однакові: грубі, зневажливі. Вони не розуміють, що слідчий суддя мого… гм… досвіду мусить бути проникливим, мати розвинене flair[71]. Enfin! Люб’язність старої школи мені більше до смаку. Тому, дорогий друже, звертайтеся до мене за будь-якої потреби. Бо ми з вами трохи щось у цьому житті знаємо, чи не так?
І зі щирим сміхом, задоволений собою і нами, слідчий провів нас за двері. Соромно казати, але щойно опинившись у коридорі, Пуаро процідив:
— Марнославний старий ідіот оцей Оте! Дурний, аж шкода!
Виходячи з будинку, ми мало не лобами буцнулися з Жиро. Той, здається, був дуже задоволений собою.
— Ага! Мсьє Пуаро! — безтурботно озвався він. — То ви повернулися з Англії?
— Як бачите, — відказав бельгієць.
— Скоро нашу справу буде завершено.
— Гадаю, ви маєте рацію, мсьє Жиро.
Пуаро говорив тихо і смутно, що, здається, потішило співрозмовника.
— У цього злочинця явно кишка коротка. Навіть не думає захищатися. Неймовірно!
— Неймовірно, аж наводить на роздуми, еге ж? — скромно зауважив Пуаро.
Але Жиро його не слухав. Він самозакохано помахував ціпком.
— Ну гаразд, мсьє Пуаро, до побачення. Я радий, що ви нарешті визнаєте вину Рено.
— Pardon! Аж ніяк не визнаю. Джек Рено не винний.
Якусь мить Жиро вражено дивився на мого друга, а тоді весело розсміявся і постукав себе по лобі: «Toqué![72]»
Пуаро випростався. В очах у нього блиснув небезпечний вогонь.
— Мсьє Жиро, увесь час нашого знайомства ви ставилися до мене вкрай неввічливо. Відчуваю, вас треба провчити. Я готовий закластися з вами на п’ятсот франків, що знайду вбивцю мсьє Рено раніше за вас. Ви згодні?
Той здивовано витріщився на маленького бельгійця і знову пробурмотів: «Toqué!»
— То як, — повторив Пуаро, — закладаймося?
— Не хочу я ваших грошей.
— О, не хвилюйтеся, вам не доведеться брати їх від мене, бо виграю я!
— Гаразд, якщо так, то я згоден! Ви тут казали, що мої манери вам не подобаються, так от, раз чи два ваші манери дратували мене!
— Приємно чути, — всміхнувся Пуаро. — Гарного вам дня, мсьє Жиро. Ходімо, Гастінґсе.
Поки ми йшли вулицею, я не зронив ні слова. На серці в мене лежав камінь. Детектив недвозначно дав зрозуміти, що збирається робити далі, і я як ніколи сумнівався у власній здатності захистити Беллу він наслідків її необдуманого вчинку. Неприємна сутичка з Жиро розпалила Пуаро й додала йому запалу.
Раптом мені на плече лягла чиясь рука. Я повернувся й побачив Ґабрієля Стонора. Ми зупинились і привіталися з ним, а він запропонував провести нас до готелю.
— Що ви тут робите, мсьє Стоноре? — запитав Пуаро.
— Якщо друг опинився в біді, його треба підтримати. Особливо якщо йому на голову впало несправедливе звинувачення, — відповів той.
— То ви не вірите, що Джек Рено скоїв убивство? — жваво запитав я.
— Ясно, що ні. Я добре знаю хлопця. Не заперечую, раз чи два він встругнув якусь дурницю, але попри юнацький вітер у голові Джек ніколи не зміг би вбити, у цьому я цілком певен.
Я з теплотою подивився на секретаря. Його слова зняли невидимий тягар із мого серця.
— Я певен, багато хто з вами погодився б! — вигукнув я. — Доказів, які могли б свідчити проти нього, мізерно мало. Упевнений, його мають виправдати, мусять!
Але Стонор не спішив мене підтримувати.
— Багато я віддав би, щоб теж мати таку певність, — сказав він похмуро й повернувся до Пуаро. — А ви що думаєте, мсьє?