— Годі, годі, — спробував заспокоїти її детектив, легенько торкнувшись дівочого плеча, — заспокойтеся, petite[73], я бачу, що ви знаєте. А тепер іще одне запитання: ви знаєте, хто такий був насправді мсьє Рено?
— Мсьє Рено? — Дівчина здивовано підвела на Пуаро заплакані очі.
— Ага, бачу, що не знаєте. То я вам розкажу, слухайте уважно.
І він розповів їй усю історію, як розповідав раніше мені перед нашим від’їздом в Англію. Марта мовчки слухала. Коли Пуаро закінчив, перевела нарешті подих.
— Ви неймовірні, просто геній! Найвидатніший детектив у цілому світі.
Дівчина сповзла зі стільця і стала перед бельгійцем на коліна — в істинно французькому пориві.
— Врятуйте його, мсьє! — вигукнула вона. — Я так сильно його кохаю. О, врятуйте його, врятуйте, врятуйте!
Розділ двадцять п’ятий
Несподіваний поворот
Наступного ранку ми прийшли на допит Джека Рено. Мене вразило, як він змінився з часу нашої останньої зустрічі: щоки запали, навколо очей лягли темні кола. Він був виснажений і стривожений, здається, не спав кілька ночей. Побачивши нас, Джек не відреагував ніяк.
В’язневі та його адвокатові, метрові Ґрозьє, дали стільці. На дверях поставили дебелого охоронця з блискучою шаблею. За стіл сів greffier[74], і допит розпочався.
— Рено, — почав слідчий суддя, — ви заперечуєте, що були в Мерлінвілі в ніч убивства?
Джек відповів не одразу. А потім, повагавшись, сказав слабким і якимось жалюгідним голосом:
— Я ж… я ж казав вам, що був у Шербурі.
Метр Ґрозьє здригнувся і зітхнув. Я одразу зрозумів, що юнак уперто повторював власну версію історії, хоча його законний представник був цьому геть не радий.
Слідчий крутнувся на стільці:
— Запросіть свідка зі станції.
За мить двері відчинилися, і зайшов чоловік, у якому я впізнав працівника Мерлінвільської станції.
— Ви чергували на станції вночі 7 червня?
— Так, мсьє.
— Ви бачили, як о 23 : 40 прибув потяг?
— Так, мсьє.
— Подивіться на підсудного. Ви впізнаєте в ньому пасажира того потяга?
— Так, мсьє.
— Може, ви помилилися?
— Ні, мсьє. Я дуже добре знаю Джека Рено.
— Може, ви неправильно запам’ятали дату?
— Ні, мсьє. Бо наступного ранку, 8 червня, ми дізналися про вбивство.
Запросили другого працівника, який підтвердив свідчення першого. Слідчий суддя звернувся до Джека Рено:
— Ці чоловіки вас упізнали. Що ви на це скажете?
В’язень стенув плечима.
— Нічого.
Мсьє Оте обмінявся поглядом із greffier, і той почав швидко записувати.
— Рено, — сказав слідчий, — ви впізнаєте оце?
Він узяв зі столу якийсь предмет і показав його Джекові. Я здригнувся: то був сувенірний кинджал.
— Pardon! — вигукнув метр Ґрозьє, адвокат. — Я мушу переговорити з клієнтом, перш ніж він дасть відповідь!
Але юнак не поділяв хвилювання бідного Ґрозьє. Просто відмахнувся від нього і тихо сказав:
— Звичайно, впізнаю. Це мій подарунок матері, пам’ятка з війни.
— Чи існують копії цього кинджала?
Метр Ґрозьє знову скочив на ноги, але Джек його випередив.
— Не знаю. Цей я спроектував сам.
Навіть слідчий суддя мало не присвиснув, почувши таку зухвалу відповідь. Молодий Рено явно грався з вогнем. Я, звичайно, розумів, що юнак мусить приховувати факт існування другого кинджала — заради Белли. Поки поліція не знатиме про копію і вважатиме, що кинджал був один, на дівчину підозри не впадуть. Джек покривав жінку, яку колись кохав — ціною власного життя! Я почав розуміти, яке важке завдання так легковажно поклав на плечі Пуаро. Виправдати Джека Рено, не сказавши правди, буде неймовірно важко.
Мсьє Оте заговорив знову, і в голосі його зазвучав метал:
— Мадам Рено повідомила нам, що в ніч убивства кинджал лежав на тумбочці біля її ліжка. Але ж мадам Рено — мати! Думаю, мої слова вразять вас, Рено, але я вважаю, що вона помилилася і що ви насправді забрали кинджал із собою в Париж. Ви, звичайно, будете заперечувати…
Я помітив, що в’язневі руки в наручниках стиснулися в кулаки, а на лобі виступив холодний піт. Ледве розціпивши зуби, він насилу відказав:
— Я не заперечуватиму. Таке могло бути.
Усі ми приголомшено завмерли. Минуло кілька секунд, перш ніж метр Ґрозьє знову зірвався на ноги й запротестував:
— Мій клієнт пережив сильний стрес. Прошу зафіксувати, що зараз я не вважаю його здатним відповідати за свої слова.
Слідчий суддя сердито глипнув на адвоката. Здається, він і сам на мить засумнівався в адекватності юнака, адже той, по суті, підписав собі смертний вирок. Мсьє Оте нахилився і зазирнув Джекові в очі.