Я хотів розпитувати Пуаро далі, аж тут ми в’їхали в Мерлінвіль. Довелося пригальмувати, щоб розпитати дорогу до вілли «Женев’єва».
— Їдьте прямо через місто, мсьє. Вілла десь за півмилі за містом із того боку. Ви її одразу побачите. Це великий будинок на березі моря.
Ми подякували люб’язному чоловікові й поїхали вперед, але на роздоріжжі знову мусили зупинитися. До нас повільно наближався селянин, тож ми вирішили почекати його, щоб запитати дорогу. Праворуч від дороги стояла невеличка вілла, та вона була надто мала й убога, щоб ми подумали, ніби це «Женев’єва». Поки ми стояли, ворота відчинилися, і з них вийшла дівчина.
Аж тут надійшов селянин, і наш водій почав розпитувати дорогу.
— Вілла «Женев’єва»? Вам треба ще трохи проїхати дорогою праворуч, мсьє. Ви її побачили б і звідси, якби не поворот.
Шофер подякував, і ми знову рушили. Та я не міг відірвати очей від дівчини, яка досі стояла біля своїх воріт, дивлячись на нас. Я дуже ціную жіночу вроду, а це була панна, яку просто-таки неможливо було не помітити. Висока, станом нагадувала богиню, а її непокрите золоте волосся світилося проти сонця. Я зізнався собі, що це, мабуть, найкрасивіша дівчина, яку я бачив у житті. Коли ми повертали, я озирнувся, щоб іще раз помилуватися цією красою.
— Господи, Пуаро, — вигукнув я, — ви бачили ту юну богиню?
Мій друг здивовано підвів брови.
— Ça commence![21] — пробурмотів він. — Ви вже встигли уздріти богиню!
— Але ж, постривайте, хіба вона не божественної краси?
— Можливо. Я не зауважив.
— Але ж ви її бачили?
— Mon ami, двоє людей рідко можуть похвалитися тим, що бачать однакові речі. Ви, наприклад, помітили богиню. А я… — він завагався.
— Що?
— Я помітив тільки дівчину з тривожними очима, — похмуро зізнався Пуаро.
Але в цю мить ми під’їхали до широких зелених воріт і одночасно скрикнули. Перед воротами стояв грізний sergent de ville[22]. Він підняв руку, зупиняючи нас.
— Далі не можна, мсьє.
— Але нам треба зустрітися з містером Рено, — гукнув я. — Ми домовлялися про зустріч. Це ж його вілла, правильно?
— Так, мсьє, але…
Детектив нахилився вперед.
— Але що?
— Мсьє Рено вбили сьогодні зранку.
Розділ третій
На віллі «Женев’єва»
Пуаро стрілою вискочив із машини, його очі аж світилися від збудження.
— Що ви сказали? Вбили? Коли? Як?
Sergent de ville виструнчився.
— Я не маю права відповідати на запитання, мсьє.
— Зрозуміло. — Мій друг хвилю подумав. — А комісар поліції? Він, напевно, вже тут?
— Так, мсьє.
Пуаро витяг візитку і нашкрябав на ній кілька слів.
— Voilà! Чи не будете ви такі ласкаві віднести візитку комісарові? Просто зараз.
Чоловік узяв картку, повернувся і голосно свиснув. Тут же до нього підскочив інший поліцейський, і перший віддав йому візитку детектива. Через кілька хвилин напруженого чекання до воріт підбіг невисокий огрядний чоловік із пишними вусами. Sergent de ville віддав честь і відійшов.
— Дорогий мсьє Пуаро! — закричав комісар. — Який я радий вас бачити! Велике щастя, що ви приїхали.
Пуаро аж засяяв.
— Мсьє Бекс! Дуже радий знову вас зустріти. — Він повернувся до мене. — Це мій друг із Англії, капітан Гастінґс — мсьє Люсьєн Бекс.
Ми з комісаром чемно вклонились один одному. Тоді мсьє Бекс знову повернувся до Пуаро.
— Mon vieux[23], ми з вами востаннє бачилися в Остенде 1909 року. Я чув, що ви звільнилися зі служби в поліції?
— Так. У мене тепер приватна практика в Лондоні.
— І ви кажете, що маєте інформацію, яка могла б допомогти нам у цій справі?
— Можливо, ви вже все знаєте. Вам відомо, що мене попросили приїхати?
— Хто просив?
— Власне, покійник. Здається, він знав, що на нього буде скоєно замах. На жаль, він занадто пізно звернувся до мене.
— Sacré tonnerre[24]! — вигукнув француз. — Отже, він передбачив власне вбивство. Це підриває нашу теорію. Прошу, заходьте!
Він відчинив ворота, і ми попрямували до будинку. Мсьє Бекс дорогою продовжував говорити:
— Треба негайно розказати про це нашому слідчому судді, мсьє Оте. Він щойно закінчив оглядати місце вбивства і має починати опитувати свідків. Дуже приємний чоловік, він вам сподобається. Співчутливий. Методи роботи в нього трохи екстравагантні, але судить він завжди дуже справедливо.
— Коли було скоєно злочин? — запитав Пуаро.
— Тіло знайшли вранці близько дев’ятої години. За свідченнями мадам Рено і висновками лікарів, смерть настала близько другої години ночі. Але благаю, заходьте.