Раптом його перебив довгий пронизливий крик:
— Допоможіть!
У кімнаті на другому поверсі в правому крилі будинку блиснуло світло, крик лунав звідти. Крізь фіранку було видно, як борються дві фігури.
— Mille tonnerres![83] — вигукнув Пуаро. — Вона спала в іншій кімнаті!
Він кинувся до вхідних дверей і почав голосно грюкати. А тоді стрибнув до дерева над клумбою і спритно, як кіт, подерся нагору. Я поліз за ним, і вже за хвилину ми ввалилися в кімнату крізь відчинене вікно. Озирнувшись, я помітив, що вслід за мною по дереву лізе Дульсія.
— Обережно! — крикнув я.
— Скажи це своїй бабусі! — кинула у відповідь дівчина. — Я вмію лазити по деревах!
Детектив перебіг через порожню кімнату й навалився на двері.
— Вони замкнені ззовні, — заревів він. — Їх так одразу не відчиниш!
Крики про допомогу лунали дедалі слабкіше. Я побачив розпач у другових очах. Тепер вибити двері ми намагалися удвох.
Раптом з-за вікна пролунав спокійний голос Попелюшки:
— Ви не встигнете. Я одна зможу хоч щось зробити.
І перш ніж я встиг її зупинити, вона зникла з моїх очей. Я підбіг до вікна й визирнув — і з жахом побачив, як дівчина сповзає з даху до вікна, звідки лунав крик.
— Господи, та вона ж розіб’ється! — вирвалося в мене.
— Аж ніяк, Гастінґсе. Вона професійна акробатка. Рука провидіння спрямувала її піти з нами. Молюся, щоб вона встигла. Ах!
Темряву роздер крик несамовитого жаху, а Попелюшка заскочила в кімнату через вікно. Раптом ми почули її спокійний голос:
— Нічого у тебе не вийде. Я тримаю тебе, а руки в мене міцні, як залізо.
У цю мить двері нашої кімнати розчахнулися — їх відімкнула Франсуаза. Пуаро безцеремонно відштовхнув її й кинувся по коридору до кімнати, біля якої зібралися всі слуги.
— Двері замкнені зсередини, мсьє.
Раптом ми почули, як у кімнаті хтось важко впав. За мить у замку повернувся ключ, і бліда, аж біла Попелюшка відчинила нам двері.
— Із нею все гаразд? — крикнув детектив.
— Так, я встигла саме вчасно. Вона вже знесилилася.
Місіс Рено напівсиділа в ліжку. Вона важко дихала.
— Ще трохи, і задушила б мене, — пробурмотіла жінка.
Попелюшка підняла щось із підлоги й подала Пуаро. Це була скручена шовкова мотузка, тонка, але дуже міцна.
— З її допомогою вона мала втекти, — сказав мій друг. — Через вікно, поки ми ломилися б у двері. Але де ж вона?
Дівчина відступила й показала на фігуру, яка лежала на підлозі, закутана в темну шаль, що прикривала обличчя.
— Мертва?
Попелюшка кивнула.
— Думаю, так. Ударилася головою об мармурову камінну полицю.
— Хто ж це? — закричав я.
— Убивця Рено, Гастінґсе. Яка могла стати вбивцею мадам Рено.
Я спантеличено опустився на коліна, підняв шаль і з жахом побачив під нею вродливе обличчя Марти Добрей!
Розділ двадцять восьмий
Кінець мандрівки
Подальші події тієї ночі змішалися у моїй пам’яті. Пуаро, здавалося, не чув моїх настирливих запитань. Він сварився з Франсуазою, бо служниця не повідомила його про зміну спальні місіс Рено.
Я вхопив його за плече й повернув до себе, сподіваючись нарешті достукатися до свого друга.
— Невже ви не знали про це? — дивувався я. — Адже ви сьогодні піднімалися до місіс Рено!
Детектив нарешті зволив приділити мені краплю уваги.
— Вона лежала на дивані у своєму будуарі, — пояснив він.
— Але мсьє, — захищалася служниця, — мадам перейшла в цю кімнату одразу після першого злочину. Вона не могла спати там, де її тривожили спогади!
— То чому ж мене про це не повідомили? — закричав Пуаро, грюкаючи кулаком по столу. Здається, він вирішив затіяти першокласну істерику. — Поясніть: чому! мене! про! це! не! повідомили! Ви стара дурепа, а Леоні з Денізою нічим не кращі! Ви всі троє дурепи! Через вашу дурість мадам мало не померла! Якби не ця відважна дівчинка…
Він урвав свою тираду, знайшов очима Попелюшку, яка дбайливо схилилася над місіс Рено, підскочив до неї і обняв із істинно галльською пристрастю, аж мене вкололи ревнощі.
Із трансу мене вивела команда Пуаро привести до місіс Рено лікаря, і то негайно. Після того треба викликати поліцію. А потім чоловічок додав, на моє обурення:
— Можете сюди не вертатися. Я надто зайнятий, щоб пояснювати вам усе, а мадемуазель побуде garde-malade[84].
Я вийшов, намагаючись не ображатися. Виконавши всі доручення, повернувся в готель, ліг і зізнався собі, що геть нічого не розумію. Нічні події здавалися неймовірною фантасмагорією. Ніхто не міг нічого мені пояснити. Ніхто мене навіть не чув. Я сердито покрутився з боку на бік, а потім, виснажений, заснув.