— А Джекові Рено… вже сказали?
— Поки що ні.
— Це для нього буде жахливий шок.
— Звичайно. Але знаєте, Гастінґсе, я думаю, що з цим коханням не все було так просто. Досі ми вважали Беллу Дювін спокусницею, а Марту Добрей — справжньою коханою. Але якщо поміняти їх місцями, ми наблизимося до правди, я переконаний. Марта Добрей була дуже вродлива. Вона вирішила причарувати Джека, і їй це вдалося, але пригадайте, як йому не хотілося розривати стосунки з іншою дівчиною. І як він був готовий піти на гільйотину, радше ніж видати її під суд. Чомусь мені здається, що коли юнак почує новину, він вжахнеться — і фальшива любов випарується.
— А як же Жиро?
— От у кого стався нервовий зрив, то це в нього! Йому довелося безславно тікати назад у Париж!
Ми обоє зловтішно посміхнулися.
Пророцтво Пуаро справдилося. Коли лікар нарешті дозволив розповісти Джекові всю правду, детектив поговорив із ним власною персоною. Той був вражений неймовірно, але отямився швидше, ніж я думав. З підтримкою матері він пережив найважчі дні — тепер мати з сином не розлучалися.
Настав час розкрити ще одну таємницю. Пуаро зізнався місіс Рено, що знає про минуле її чоловіка і переконав, що Джека теж не можна залишати в темряві незнання.
— Приховування правди ніколи до добра не веде, мадам! Будьте мужні й розкажіть усе синові.
Із тяжким серцем місіс Рено погодилася, і Джек дізнався, що батько, якого він так любив, усе життя ховався від правосуддя. На найскладніше запитання мудру відповідь знайшов мій друг:
— Не хвилюйтеся, мсьє Джеку, ніхто нічого не знає. Як на мене, то я особисто не зацікавлений у тому, щоб повідомляти правду поліції. Увесь цей час я працював в інтересах не правосуддя, а вашого батька. Справедливість простягла над ним руку, тож я не бачу сенсу в тому, щоб хтось дізнався, що він і Жорж Конно — та сама особа.
Було, звичайно, кілька моментів у цій справі, які для поліції залишилися незрозумілими, але Пуаро пояснив усе так правдоподібно, що тривога згодом вивітрилася.
Невдовзі після того, як ми повернулися в Лондон, я помітив, що в серванті в Пуаро з’явилася красива скульптурка хорта. На мій здивований погляд детектив відповів:
— Mais oui! Я отримав свої п’ятсот франків! Ну хіба не чудовий песик? Я назвав його Жиро.
Через кілька днів до нас навідався Джек Рено. Обличчя в нього було дуже рішуче.
— Мсьє Пуаро, я прийшов попрощатися. Відпливаю в Південну Америку. У мого батька там залишилися справи, і я хотів би почати на новому континенті нове життя.
— Ви їдете самі, мсьє Джеку?
— Зі мною поїде моя мати, і Стонор допомагатиме як секретар. Йому подобаються віддалені куточки світу.
— І більше ніхто не складе вам компанію?
Джек почервонів.
— Ви маєте на увазі…
— Дівчину, яка так віддано вас кохає — яка готова була віддати за вас своє життя.
— Хіба я міг просити її про це? — пробурмотів юнак. — Невже після всього, що сталося, я зможу піти до неї і… що я їй скажу?
— Les femmes — вони вміють обертати такі історії собі на користь.
— Так, але… яким же дурнем я був!
— Усі ми були дурнями, так чи так, — по-філософськи прорік Пуаро.
Та Джек раптом спохмурнів.
— Є ще одна складність. Я — син свого батька. Чи захоче хтось вийти за мене, знаючи це?
— Син свого батька, кажете? Я вірю в спадковість, Гастінґс вам підтвердить.
— Отже…
— Не перебивайте. І я знаю жінку, сміливу й самовіддану, яка вміє кохати і йти на жертву…
Молодик подивився на Пуаро. Його очі засвітилися теплом.
— Моя мама!
— Так. Ви її син так само, як і ба́тьків. Підіть до мадемуазель Белли. В усьому зізнайтеся. Нічого не приховуйте — побачите, що вона скаже!
Джек нерішуче крутив у руках капелюха.
— Підіть до неї не як юнак, а як чоловік — чоловік, який несе на плечах тягар минулого й теперішнього, але з надією дивиться в майбутнє. Запропонуйте їй розділити це прекрасне майбутнє з вами. Ви, може, не усвідомлюєте, але ваше взаємне кохання пройшло випробування вогнем і не похитнулося. Ви ж ладні були покласти власне життя одне заради одного.
А що ж сталося з капітаном Гастінґсом, скромним оповідачем цієї історії?
Казали, що він виїхав за океан і оселився на ранчо Рено, але на закінчення оповіді краще повернімося на віллу «Женев’єва», щоб опинитися в ранковому зеленому саду.
— Не можу називати тебе Беллою, бо це не твоє ім’я, — сказав я. — Але й Дульсія звучить для мене незвично. Називатиму тебе Попелюшкою. Попелюшка одружилася з принцом, ти ж пам’ятаєш? Я не принц, але…
Вона не дала мені договорити: