Він оглянув кімнату. Реймонд продовжував розкладати папери на письмовому столі.
— Схоже, нічого не зникло. Жодна з шухляд не має ознак злому, — нарешті зауважив секретар. — Якась загадка.
Блант ледь кивнув головою.
— На долівці кілька листів, — зазначив він.
Я подивився вниз. Три чи чотири листи й досі лежали там, де їх впустив Екройд раніше ввечері.
Але синій конверт із листом місіс Феррас зник. Я саме збирався дещо сказати, як у будинку пролунав дзвінок. У холі прозвучали голоси, а тоді з’явився Паркер із місцевим інспектором поліції та констеблем.
— Добрий вечір, джентльмени, — привітався інспектор. — Мої співчуття! Містер Екройд був гідним, добрим джентльменом. Мажордом каже, що це вбивство. Ви заперечуєте нещасний випадок чи самогубство, докторе?
— Повністю, — відповів я.
— Ох! Погані справи.
Він підійшов і став над трупом.
— Його чіпали? — різко запитав він.
— Лише щоб переконатися, що ознак життя немає, — проста процедура. Тіла я взагалі не торкався.
— Ага! І все вказує на те, що вбивця втік… принаймні поки-що. А тепер розповідайте все детально. Хто знайшов труп?
Я ретельно виклав усі обставини.
— Повідомлення телефоном, кажете? Від мажордома?
— Повідомлення, якого я не робив, — палко запевнив Паркер. — Я не наближався до телефона весь вечір. Інші підтвердять це.
— Дуже дивно. Докторе, голос був схожий на Паркерів?
— Гм… не стверджуватиму, що я зауважив. Просто я сприйняв це за належне.
— Природно. Гаразд, то ви дісталися сюди, зламали двері та знайшли бідолашного містера Екройда в такому стані. Докторе, як довго, гадаєте, він мертвий?
— Принаймні півгодини… можливо, більше, — відповів я.
— Двері було замкнено зсередини, кажете? А вікно?
— Я особисто зачинив його та замкнув на шпінгалет раніше ввечері на прохання містера Екройда.
Інспектор підійшов до вікна та відслонив штори.
— Що ж, зараз його відчинено, — зазначив він.
І справді, вікно було відчинено, а нижню раму піднято до упору.
Інспектор витягнув кишеньковий ліхтарик і підсвітив підвіконня знадвору.
— Без сумніву, він пішов цим шляхом, — констатував, — і ввійшов теж. Бачите оце?
У світлі потужного ліхтарика проступало кілька чітких слідів. Схоже, то було взуття з гумовими шипами на підошвах. Особливо чіткий слід вів досередини, інший, який трохи перекривав його, — назовні.
— Ясно як божий день, — підсумував інспектор. — Зникло щось цінне?
Джеффрі Реймонд похитав головою.
— Нічого такого, щоб ми вже виявили. Містер Екройд ніколи не тримав нічого цінного в цій кімнаті.
— Угу, — прогув інспектор. — Злочинець виявляє відчинене вікно. Влазить досередини, бачить містера Екройда, що там сидить чи, може, задрімав. Злочинець завдає удару ззаду, потім у нього здають нерви, і він утікає. Покинувши досить чіткі сліди. Ми впіймаємо його без жодних труднощів. Підозрілі незнайомці тут ніде не вешталися?
— Ой! — раптом скрикнув я.
— Що, докторе?
— Цього вечора я зустрів чоловіка на виході з воріт. Він запитав мене про дорогу до «Парку папороті».
— О котрій годині це було?
— О дев’ятій рівно. Я чув, як годинник вибив годину, коли проходив через ворота.
— Можете його описати?
Я описав усе, що зміг.
Інспектор повернувся до мажордома:
— Хтось, хто підпадає під такий опис, наближався до парадного входу?
— Ні, сер. Цього вечора взагалі ніхто не приходив.
— А через задній вхід?
— Не думаю, сер, але перевірю.
Він підступив до дверей, але інспектор зупинив його порухом великої руки.
— Дякую, не треба. Я сам перевірю. Та спершу більш-менш точно визначимось із годинами. Хто востаннє бачив містера Екройда живим?
— Може, я, — припустив я. — Коли йшов… зараз згадаю… десь за десять хвилин до дев’ятої. Він сказав мені, що не хоче, аби його турбували. Я переказав розпорядження Паркеру.
— Саме так, сер, — поважно виголосив Паркер.
— Містер Екройд був живий о пів на десяту, — вставив Реймонд. — Я чув його голос.
— З ким він розмовляв?
— Оцього я не знаю. Звісно, на той час я вважав, що з ним доктор Шеппард. Я мав запитати його дещо про документи, з якими працював, а коли почув голоси, пригадав, як він сказав, що хоче поговорити з доктором Шеппардом і щоб йому не перешкоджали. Тому пішов. А тепер виявилося, що доктор уже пішов?
Я кивнув.
— Чверть по дев’ятій я був удома, — продовжив я. — І не виходив, поки до мене не зателефонували.