— Звісно, що так, — устряла Керолайн. — Я піду з нею, коли вона захоче.
— Краще хай доктор піде зі мною, якщо ви не проти, міс Шеппард, — сказала Флора.
Вона знає, як важливо іноді говорити відверто. Будь-які натяки, безсумнівно, Керолайн не втямила б.
— Розумієте, — пояснила вона, тактовно дотримуючись своєї відвертості, — доктор Шеппард — лікар, і позаяк він знайшов тіло, то зможе висвітлити мсьє Пуаро всі подробиці.
— Так, — скупо витиснула Керолайн. — Розумію.
Я раз чи двічі зміряв кроками кімнату.
— Флоро, — серйозно звернувся я, — почуйте мене. Раджу вам не втягувати цього детектива у справу.
Флора скочила на рівні. Її щоки спалахнули.
Я здогадуюсь, чому ви так кажете, — закричала вона. — Та саме тому я й прагну піти. Ви боїтеся! А я ні. Я знаю Ральфа краще за вас.
— Ральфа! — втрутилась Керолайн. — До чого тут Ральф?
Ніхто з нас не звернув на це уваги.
— Ральф, може, й безвольний, — продовжувала Флора. — Може, у минулому він і робив нерозумні, навіть погані речі, та він би нікого не вбив.
— Ні, ні, — вигукнув я. — Я ніколи таке про нього не думав.
— Тоді чому ви ходили до «Трьох вепрів» учора ввечері? — наполягала Флора. — Дорогою додому, потому як знайшли тіло дядька?
Я занімів. Я сподівався, що цей мій візит залишиться непоміченим.
— Як ви дізналися? — запитав.
Я була там сьогодні вранці, — відповіла Флора. — Чула від слуг, що Ральф зупинився там…
Я перервав її.
— Ви й не здогадувались, що він перебував у Кінґз-Ебботі?
— Ні. Я була вражена. Я не могла цього зрозуміти. Я пішла туди й попросила про зустріч з ним. Мені повідомили те саме, що, гадаю, і вам минулого вечора: він пішов близько дев’ятої вечора і… і більше не повертався.
Її погляд виклично схрестився з моїм, і, наче у відповідь на щось, вона вигукнула:
— А чому б ні? Він міг поїхати куди завгодно. Можливо, навіть повернутися до Лондона.
— Покинувши свої речі? — спокійно парирував я.
Флора тупнула ногою.
— Мені байдуже. Має знайтися просте пояснення.
— І тому ви волієте піти до Еркюля Пуаро? А не краще залишити все так, як є? Поліція не підозрює Ральфа, пам’ятайте. Вони працюють у зовсім іншому напрямі.
— У тому то й річ, — скрикнула дівчина. — Вони таки підозрюють його. Цього ранку з’явився чоловік із Кранчестера — інспектор Реґлан, жахливий, слизький, миршавий тип. Я довідалася, що він був у «Трьох вепрах» сьогодні вранці до мене. Мені все розповіли про його візит і поставлені запитання. Мабуть, він вважає, що то справа Ральфових рук.
— Якщо це так, то щось змінилось від минулого вечора, — повільно промовив я. — Отже, він не вірить у версію Девіса, що це Паркер?
— Таки Паркер, — виголосила моя сестра й пирхнула.
Флора підійшла і поклала свою руку на мою.
— О! Докторе Шеппард, ходімо відразу до цього мсьє Пуаро. Він дізнається правду.
— Моя люба Флоро, — лагідно звернувся я, поклавши свою руку на її. — Ви цілком певні, що це та правда, яку ми захочемо знати?
Вона дивилася на мене, тяжко киваючи головою.
— Ви не певні, — заперечила вона, — а я певна. Я знаю Ральфа краще, ніж ви.
— Звісно, він цього не робив, — устряла Керолайн, якій важко було мовчати. — Ральф, може, й нерозважливий, але він хороший хлопець із чудовими манерами.
Я вже був би заперечив Керолайн, що безліч убивць мали чудові манери, проте присутність Флори стримала мене. Через рішучу налаштованість дівчини довелося їй поступитись, і ми поквапились піти, доки моя сестра не встигла видати набір ще якихось фраз з її улюбленим «звісно».
Двері «Модрин» відчинила літня жінка у величезному бретонському капелюсі. Вочевидь, мсьє Пуаро був удома.
Нас провели до маленької вітальні, облаштованої з діловою акуратністю, і за одну-дві хвилини до нас вийшов мій учорашній знайомий.
— Monsieur le docteur, — сказав він, усміхаючись. — Mademoiselle.
Він уклонився Флорі.
— Мабуть, — почав я, — ви чули про трагедію, що сталася вчора ввечері.
Його обличчя споважніло.
— Звісно, чув. Це жахливо. Висловлюю мадемуазель свої співчуття. Чим можу прислужитись?
— Міс Екройд, — сказав я, — хоче, щоб ви…
— Знайшли вбивцю, — відкарбувала Флора.
— Розумію, — мовив маленький чоловік. — Але це зробить поліція, хіба ні?
— Вони можуть помилитися, — пояснила Флора. — Гадаю, вони зараз на хибному шляху. Будь ласка, мсьє Пуаро, допоможіть нам. Якщо йдеться про гроші…
Пуаро підняв руку.
— Не про них, заради Бога, мадемуазель. Не те, щоб мене не цікавили гроші, — у його очах на мить спалахнув вогник. — Гроші, вони багато для мене означають, і так було завжди. Ні, просто коли я справді візьмуся за це, ви мусите усвідомити, що доведу справу до кінця. Хороший собака, він не відступає від сліду, пам’ятайте! Упевнені, що хочете цього, ви ж бо залишили це місцевій поліції?