— Я хочу дізнатися правду, — знову відкарбувала Флора, дивлячись йому просто в очі.
— Всю правду?
— Всю.
— Тоді я у справі, — тихо підсумував маленький чоловік. — І сподіваюся, ви про це не пошкодуєте. Тепер опишіть мені всі обставини.
— Краще хай доктор Шеппард опише, — запропонувала Флора. — Він знає більше за мене.
Отож, я заходився ретельно оповідати, об’єднавши всі записані мною до того факти. Пуаро уважно слухав, запитуючи то те, то се, проте здебільшого сидячи мовчки та споглядаючи стелю.
Я закінчив свою оповідь нашим з інспектором від’їздом із «Парку папороті» напередодні ввечері.
— А тепер, — озвалася Флора, коли я замовк, — розкажіть йому все про Ральфа.
Я завагався, але її владний погляд підштовхнув мене.
— Ви пішли до таверни «Три вепри» вчора ввечері дорогою додому, — повторив Пуаро. — А тепер конкретно. Навіщо це вам було?
Аби уважно дібрати слова, я зробив коротку паузу.
— Подумав, що хтось повинен повідомити молодого чоловіка про смерть його дядька. Мені спало на гадку потому, як я вийшов з «Парку папороті», що, можливо, нікому, крім мене та містера Екройда, не відомо про його перебування в селі.
Пуаро кивнув.
— Безперечно. Це був ваш єдиний мотив, так?
— Так, єдиний, — холодно відповів я.
— Ви не зробили це, так би мовити, для свого заспокоєння щодо ce jeune homme[2]?
— Свого заспокоєння?
— Докторе, ви дуже добре усвідомлюєте, що я маю на увазі, хоч і вдаєте нерозуміння. Я думаю, що для вас було би полегшенням знати, що капітан Пейтон перебував увесь вечір удома.
— Зовсім ні, — різко кинув я.
Маленький детектив серйозно похитав головою.
— Ви не довіряєте мені так, як міс Флора, — сказав він. — Проте неважливо. Що важливо, то це зникнення капітана Пейтона за обставин, які потребують пояснення. Я не приховуватиму від вас, що справа складна. Утім, пояснення може виявитись цілком простим.
— Саме це я й продовжую повторювати, — із запалом вигукнула Флора.
Пуаро облишив цю тему, натомість запропонувавши негайно піти до місцевої поліції. Він вважав, що Флорі краще повернутися додому, а мені супроводжувати його туди та відрекомендувати офіцеру, який веде справу.
Ми відразу взялися до виконання цього плану та знайшли дуже похмурого інспектора Девіса поза поліцейським відділком. Із ним були полковник Мелроуз, начальник поліції, та ще один чоловік (за описом Флори «слизький»), у якому я легко впізнав інспектора Реґлана з Кранчестера.
Я досить добре знаю Мелроуза, тож відрекомендував йому Пуаро та пояснив ситуацію. Начальник поліції був вочевидь сердитим, а інспектор Реґлан — темним як ніч. Однак Девіс, видалося, трохи збадьорився, побачивши роздратування свого начальника.
— Справа ясна як божий день, — виголосив Реґлан. — Не треба, щоб устрявали дилетанти. Гадаю, учора ввечері будь-який дурень зрозумів би, що відбувається, і ми б не змарнували дванадцять годин.
Він кинув мстивий погляд на бідолаху Девіса, який витримав його з ідеальною стійкістю.
— Рідні містера Екройда, безперечно, можуть робити все, що вважають за потрібне, — сказав полковник Мелроуз, — але офіційному розслідуванню у жодний спосіб не слід заважати. Утім, мені, звісно, відомо про незаплямовану репутацію містера Пуаро, — ґречно додав він.
— У поліції ж себе, на жаль, не рекламують, — вставив Реґлан.
Урятував ситуацію сам Пуаро.
— Це правда, що я віддалився від світу, — взявся пояснювати він. — Мав намір більше не братися за жодну справу. Насамперед через свій страх публічності. Тому попрошу, щоб у разі спроможності щось зробити для розкриття цієї таємниці моє ім’я не згадували.
Обличчя інспектора Реґлана трохи просвітліло.
— Я чув про певні ваші дивовижні успіхи, — зауважив полковник уже більш м’яко.
— Я мав великий досвід, — тихо продовжував Пуаро, — але більшості своїх успіхів завдячую поліції. Я надзвичайно захоплююсь англійською поліцією. Якщо інспектор Реґлан дозволить мені допомагати йому, матиму це за честь і задоволення.
Обличчя інспектора стало ще люб’язнішим.
Полковник Мелроуз відтягнув мене вбік.
— З усього, що я чув, цьому маленькому чоловічку справді вдавалося неймовірне, — пробурмотів він. — Природно, що ми занепокоєні тим, аби не довелося телефонувати до Скотленд-Ярду. Реґлан, здається, дуже впевнений у собі, проте не можу цілком погодитись із ним. Розумієте, я… е-е… знаю зацікавлені сторони краще, ніж він. Цей чоловік нібито не переймається славою, так? Працюватиме з нами ненав’язливо, еге ж?