Розділ восьмий
Інспектор Реґлан сповнений упевненості
Ми перезирнулися.
— Ви порозпитуєте на станції? — поцікавився я.
— Звісно, проте не сподіваюся на негайний результат. Самі знаєте, як там, на станції.
Я знав. Попри те, що Кінґз-Еббот — просто село, тутешня станція важлива для сполучення. Там зупиняється більшість великих експресів, їх переводять на інші шляхи, перечіплюють і ремонтують вагони потягів. Там є дві чи три телефонні будки. У той час ночі три місцеві потяги прибувають один за одним для сполучення з експресом на північ, який прибуває о 10 : 19 і відбуває о 10 : 23. Через метушню навколо небагато шансів помітити когось біля телефона чи під час посадки у потяг.
— Але навіщо взагалі телефонувати? — допитувався Мелроуз. — Ось що дивно. У цьому, схоже, немає ніякого сенсу.
Пуаро обережно переставив одну із порцелянових статуеток на книжковій полиці.
— Та, вочевидь, якась причина є, — озвався він через плече.
— Що ж це може бути?
— Коли знатимемо, довідаємося. Ця справа така незвична й вельми цікава.
У тому, як він промовив останні слова, було щось невловиме. Я зрозумів, що він розглядає цю справу із власного, особливого ракурсу, хоч і не міг достеменно сказати, що ж він звідти бачить.
Пуаро підійшов до вікна й зупинився там, дивлячись надвір.
— Кажете, була дев’ята година, докторе Шеппард, коли ви зустріли незнайомця за ворітьми?
Він поставив запитання, не обертаючись.
— Так, — відповів я. — Я чув, як цю годину відбив церковний годинник.
— Скільки часу він потребував, щоби дістатися будинку, дістатися цього вікна, до прикладу?
— П’ять хвилин заїздом. Дві чи три хвилини, коли б він пішов стежкою праворуч від заїзду та попрямував одразу сюди.
— Та для цього йому потрібно було знати той шлях. Як би це пояснити? Це означало б, що він тут не вперше… що орієнтується на місцевості.
— Ваша правда, — визнав полковник Мелроуз.
— Ми можемо напевне дізнатися, чи відвідували містера Екройда якісь незнайомці впродовж останнього тижня.
— Молодий Реймонд може про це розповісти, — уставив я.
— Чи Паркер, — докинув полковник Мелроуз.
— Ou tous les deux[4], — запропонував Пуаро, усміхаючись.
Полковник Мелроуз пішов шукати Реймонда, а я дзвоником викликав Паркера.
Полковник Мелроуз майже відразу повернувся у товаристві молодого секретаря, якого відрекомендував Пуаро. Джеффрі Реймонд був енергійним та елегантним, як ніколи. Він приємно здивувався знайомству з Пуаро.
— Не знав, що ви мешкаєте поруч із нами інкогніто, мсьє Пуаро, — мовив він. — Маю за честь спостерігати за вашою роботою… О, що це?
Пуаро стояв ліворуч дверей. Тепер він рвучко відступив убік, і я побачив, що доки стояв до нього спиною, він відсунув м’яке крісло й поставив там, де вказав Паркер.
— Бажаєте, щоб я сів у крісло, доки ви братимете кров для аналізу? — пожартував Реймонд. — Для чого це?
— Мсьє Реймонд, це крісло відсунули… отак… минулого вечора, коли містера Екройда знайшли мертвим. Хтось пересунув його назад на місце. Це зробили ви?
Секретар відповів, жодної секунди не вагаючись.
— Ні, справді не я. Навіть не пам’ятаю, що воно саме там стояло, однак якщо ви стверджуєте, то так воно й було. У будь-якому разі хтось інший поставив його на місце. Невже в такий спосіб знищили речові докази? Погано!
— Байдуже, — проговорив детектив. — Байдуже. Що я насправді хочу вас запитати, мсьє Реймонд: чи відвідував містера Екройда впродовж останнього тижня якийсь незнайомець?
Секретар, звівши брови, міркував хвилину чи дві. Під час цієї паузи з’явився викликаний дзвінком Паркер.
— Ні, — зрештою відповів Реймонд. — Нікого не можу пригадати. А ви, Паркере?
— Перепрошую, сер?
— Чи не відвідував цього тижня містера Екройда якийсь незнайомець?
Мажордом кілька хвилин намагався згадати.
— У середу приходив молодий чоловік, сер, — зрештою сказав він. — Як на мене, із «Кертіс і Траут».
Реймонд нетерпляче від цього відмахнувся.
— О! Так, пам’ятаю. Та це не те, що цей джентльмен мав на увазі. — Він повернувся до Пуаро. — Містер Екройд подумував придбати диктофон, — пояснив. — Це дало б нам змогу виконувати більше роботи за менший час. Згадана фірма прислала свого представника, та безрезультатно: містер Екройд не наважився на покупку.
Пуаро поцікавився у мажордома.
— Паркере, не опишете того молодого чоловіка?