— Русявий, сер, невисокий на зріст. Дуже охайно вбраний, у блакитний саржевий костюм. Вельми статечний молодий чоловік, сер, як для його становища.
Тоді Пуаро запитав мене.
— Чоловік, якого ви зустріли за ворітьми, докторе, був високим, чи не так?
— Так, — відповів я. — Приблизно шість футів, як на мене.
— Тоді це не те, — підсумував бельгієць. — Дякую, Паркере.
Мажордом звернувся до Реймонда:
— Прибув містер Гаммонд, сер, — повідомив він. — Бажає довідатися, чи не може чимось допомогти, і був би радий з вами поспілкуватися.
— Уже йду, — мовив молодий чоловік. І поквапився з кімнати. Пуаро запитально глянув на головного констебля.
— Сімейний адвокат, мсьє Пуаро, — сказав останній.
— У цього молодого Реймонда тепер багато справ, — пробурмотів Пуаро. — Йому все вдається досить добре.
— Упевнений, містер Екройд вважав його гідним секретарем.
— Він тут уже… скільки?
— Лише два роки, здається.
— Він виконує свої обов’язки відповідально. Я впевнений. А як він проводить свій вільний час? Чи займається le sport?
— Особисті секретарі не мають часу на таке, — зауважив полковник Мелроуз, усміхаючись. — Реймонд нібито грає в гольф. І в теніс, улітку.
— Він не бере участі в таких заходах… як-от кінські перегони?
— Заходи, пов’язані з перегонами? Ні, сумніваюся, що він цікавиться перегонами.
Пуаро кивнув і начебто втратив інтерес. Тоді повільно обвів кабінет поглядом.
— Я вже побачив усе, що, на мою думку, мені варто було побачити.
Я також роззирнувся.
— Якби стіни вміли розмовляти, — промимрив я.
Пуаро похитав головою.
— Самої мови не досить, — заперечив він. — Якби вони ще мали очі й вуха. Та не думайте, що ці бездушні речі, — він торкнувся поверхні книжкових поличок, — ніколи не стають у пригоді. До мене вони інколи озиваються… Стільці, столи багато чого повідомляють!
Він повернувся до дверей.
— Що повідомляють? — вигукнув я. — Що вони вам сьогодні розповіли?
Він кинув погляд через плече й загадково підняв брову.
— Відчинене вікно, — почав. — Замкнені двері. Крісло, що нібито самостійно пересунулося. У всіх трьох я питаю: «Чому?» і не отримую відповіді.
Він похитав головою, випнув груди й завмер, кліпаючи до нас очима. Сповнений усвідомлення власної значущості, він мав трохи кумедний вигляд. У моїй голові проскочила думка, чи справді він такий хороший детектив і чи його репутація не наслідок низки щасливих збігів?
Судячи з того, як насупився полковник Мелроуз, та сама думка навідала і його.
— Може, бажаєте оглянути ще щось, мсьє Пуаро? — сухо поцікавився він.
— Будьте такі люб’язні показати мені той срібний стіл, із якого взяли зброю. Надалі я не зловживатиму вашою ласкою.
Ми пішли до вітальні, проте дорогою туди констебль підкликав до себе полковника й після притишеної розмови останній перепросив і залишив нас. Я показав Пуаро стіл, той раз чи двічі підняв кришку й випустив її так, щоб вона впала на місце сама, потому відчинив панорамне вікно та вийшов на терасу. Я подався за ним.
Саме на той час повертав з-за рогу будинку, прямуючи у наш бік, інспектор Реґлан.
— Ось ви де, мсьє Пуаро, — промовив він. — Що ж, несхоже, що з цього вийде серйозна справа. Шкода. Хорошому молодому чоловіку просто не пощастило.
Обличчя Пуаро спохмурніло, і він м’яко запитав.
— То, боюся, моя допомога вам більше не знадобиться?
— Може, наступного разу, — заспокійливо промовив інспектор. — Хоча в нашому тихому закутку вбивства трапляються не щодень.
Пуаро вражено на нього витріщався.
— Ви впоралися надзвичайно швидко, — зазначив він. — Дозвольте поцікавитись, як вам це вдалося?
— Звісно, — дозволив інспектор. — Передусім — метод. Я завжди кажу — метод!
— Ах! — вигукнув його співрозмовник. — Це і мій девіз. Метод, послідовність і маленька сіра речовина.
— Речовина? — здивувався інспектор.
— Маленька сіра речовина, з якої складається мозок, — пояснив бельгієць.
— Авжеж, що ж, ми всі нею користуємося, гадаю.
— Більшою чи меншою мірою, — пробурмотів Пуаро. — Також є різниця і в якості. Також існує психологія злочину. Це теж варто вивчати.
— Ага! — видав інспектор. — Ви теж підсіли на той психоаналіз? А я простий чоловік…
— Місіс Реґлан, я впевнений, із цим би не погодилася, — зауважив Пуаро й кивнув головою.
Інспектор Реґлан, трішки ошелешений, кивнув йому у відповідь.
— Ви не розумієте, — сказав він, широко всміхаючись. — Боже, яке велике значення має знання мови. Розповім вам, як я працюю. По-перше, метод. Містера Екройда востаннє бачила живим його племінниця міс Флора Екройд, о чверть до десятої. Це — факт номер один, чи не так?