— Якщо ви наполягаєте.
— Наполягаю. О пів на одинадцяту, як вказав доктор, містер Екройд був мертвим щонайменше півгодини. Ви це підтверджуєте, докторе?
— Саме так, — погодився я. — Півгодини чи довше.
— Дуже добре. Це нам дає рівно п’ятнадцять хвилин, упродовж яких убивство мало би бути вчиненим. Я складаю список усіх присутніх у будинку та працюю на його основі, фіксуючи навпроти кожного імені місце перебування та заняття у часовому проміжку між 9 : 45 та 10 : 00 вечора.
Він передав Пуаро аркуш паперу. Я прочитав його, зазираючи детективу через плече. Ось що там було написано акуратним почерком:
Майор Блант У більярдній із містером Реймондом. (Останній підтверджує).
Містер Реймонд Більярдна. (див. вище.)
Місіс Екройд 9 : 45 — дивилася гру в більярд. Пішла нагору спати о 9 : 55. (Реймонд і Блант бачили, як ішла сходами).
Міс Екройд Пішла з дядькової кімнати відразу до своєї. (Підтверджено Паркером, також покоївкою Елсі Дейл).
Прислуга:
Паркер Пішов одразу до комірчини мажордома. (Підтверджено економкою міс Рассел, що прийшла поговорити з ним про щось о 9 : 47 і пробула там щонайменше десять хвилин).
Міс Рассел Вище вказано. Розмовляла з покоївкою Елсі Дейл нагорі о 9 : 45.
Урсула Борн (служниця) У своїй кімнаті до 9 : 55. Потім у залі для прислуги.
Місіс Купер (куховарка) У залі для прислуги.
Ґледіс Джонс (друга покоївка) У залі для прислуги.
Елсі Дейл Нагорі у своїй спальні. Там її бачили міс Рассел і міс Флора Екройд.
Мері Тріпп (кухонна служниця) Зала для прислуги.
— Куховарка тут уже вісім років, служниця — вісім місяців, а Паркер — понад рік. Усі інші — новенькі. Окрім того, що з Паркером щось не до кінця зрозуміле, усі нібито цілковито поза підозрою.
— Дуже довершений список, — сказав Пуаро, віддаючи його інспектору.
— Я впевнений, що Паркер не скоював убивства, — похмуро додав він.
— Моя сестра теж так вважає, — втрутився я. — А вона, зазвичай, має рацію.
Ніхто не звернув уваги на мої слова.
— Це майже виводить із-під підозри всіх домашніх, — продовжував інспектор. — Тепер ми наблизилися до дуже серйозного моменту. Жінка зі сторожки, Мері Блек, опускала штори минулого вечора, коли вгледіла, як до брами звернув і попрямував до будинку Ральф Пейтон.
— Вона впевнена? — вихопилось у мене.
— Досить упевнена. Вона добре знає його на вигляд. Він дуже швидко проминув її та повернув біля стежини праворуч — найближчий шлях до тераси.
— І о котрій то було? — із незворушним виразом обличчя запитав Пуаро.
— Рівно о дев’ятій двадцять п’ять, — поважно виголосив інспектор.
Запала тиша. Потім знову заговорив інспектор.
— Тут усе зрозуміло. Усе зійшлося бездоганно. Двадцять п’ять хвилин по дев’ятій капітана Пейтона бачили біля сторожки; о дев’ятій тридцять, чи приблизно до того, містер Джеффрі Реймонд почув, як тут хтось просив грошей і як містер Екройд йому відмовив. Що ж далі? Капітан Пейтон залишає будинок тим самим шляхом — через вікно. Розлючений і розгублений, він перетинає терасу, підходить до відчиненого вікна вітальні. Нехай уже чверть до десятої. Міс Флора Екройд бажає на добраніч своєму дядькові. Майор Блант, містер Реймонд і місіс Екройд — у більярдній. Вітальня — порожня. Він прокрадається досередини, бере кинджал зі срібного столика та повертається до вікна в кабінет. Скидає взуття, проникає досередини та… що ж, не варто вдаватися в подробиці. Потім вислизає назовні та йде геть. Йому не вистачає сміливості повернутися до готелю. Дістається станції, звідти телефонує…
— Чому? — м’яко запитав Пуаро.
Я аж підстрибнув на ці його слова. Маленький чоловічок нахилився вперед. Його очі спалахували дивним зеленкуватим світлом.
На якусь мить це питання спантеличило інспектора Реґлана.
— Важко напевно відповісти, чому саме він так учинив, — зрештою промовив він. — Та вбивці скоюють дивні речі. Ви б про це знали, якби служили в поліції. Навіть найрозумніші з них інколи припускаються дурнуватих помилок. Одначе ходімо зі мною. Я покажу вам ті сліди.
Оминувши ріг тераси, ми попрямували за ним до вікна кабінету. На прохання Реґлана, констебль витягнув взуття, знайдене у місцевому готелі.
Інспектор приклав його до відбитків.
— Вони однакові, — упевнено сказав він. — Тобто це не та сама пара, у якій він залишив ці сліди. У тих він утік. Ця пара така сама, як та, лише старіша. Бачите, як стерлися шипи?