Флора обернулася подивитися на нього.
— Ви справді так гадаєте?
— А ви ні? — поквапливо запитав Блант.
Знову мовчання, а потім Флора заговорила дуже швидко:
— Я… Я скажу вам, чому почувалася такою щасливою зранку. Якою б безсердечною ви мене не вважали, я краще вам розповім. Тому, що приходив адвокат, містер Гаммонд. Він розповів нам про заповіт. Дядько Роджер залишив мені двадцять тисяч фунтів. Лише подумайте… двадцять тисяч чудових фунтів.
Блант здавався здивованим.
— Для вас це має таке значення?
— Має значення? Це — все. Свобода… життя… ніяких оборудок, ніякої економії, ніякого обману…
— Обману? — різко зупинив її Блант.
Схоже, на якусь мить Флора спантеличилася.
— Ви ж розумієте, про що я, — невпевнено почала вона. — Вдавати, що вдячна за той жахливий непотріб від родичів. Торішнє пальто, спідниці та капелюхи.
— Мало знаю про дам; як на мене, ви завжди гарно вбрані.
— Це мені чогось вартує, — тихо зронила Флора. — Не потрібно про неприємне. Я така щаслива. Я вільна. Вільна робити, що хочу. Вільна не…
Раптом вона замовкла.
— Не що? — швидко запитав Блант.
— Забула. Нічого важливого.
У руці Блант тримав палицю, яку враз опустив у ставок і почав нею щось колупати.
— Що ви робите, майоре Блант?
— Там щось блискуче. Що ж це може бути… схоже на золоту брошку. Я скаламутив воду, й тепер воно щезло.
— Може, то корона, — припустила Флора. — Така сама, яку Мелізанда побачила у воді.
— Мелізанда, — автоматично повторив Блант. — Вона з опери, так?
— Так, здається, ви багато знаєте про опери.
— Люди мене інколи запрошують, — сумно промовив Блант. — Дивний спосіб розважатися… звуки там гірші, ніж видобуті туземцями із тамтамів.
Флора засміялася.
— Я пам’ятаю про Мелізанду, — продовжував Блант, — вийшла заміж за старого, що в батьки їй годився.
Він кинув у ставок камінчик. Потім, змінивши тему, запитав у Флори:
— Міс Екройд, що я можу зробити? Щодо Пейтона, маю на увазі. Я знаю, як ви цим переймаєтесь.
— Дякую, — холодно відповіла Флора. — Та нічого не вдієш. Із Ральфом усе буде гаразд. Мені вдалося запросити найкращого на світі детектива, і він усе з’ясує.
Якийсь час я почувався незручно через нашу позицію. Не те, що ми підслуховували (тим обом у саду варто було лише підвести голови, щоб нас побачити), проте я привернув би їхню увагу, якби мій напарник не зупинив мене потиском руки. Вочевидь, він волів, щоб я помовчав. Хоча наступної миті він повівся більш рішучо.
Він скочив на ноги, прокашлявся.
— Перепрошую, — вигукнув. — Не можу собі дозволити, щоб мадемуазель говорила про мене такі приємності, а я не привернув до себе увагу. Кажуть, що той, хто підслуховує, доброго про себе не почує, та не в цьому разі. Щоб не шарітися, змушений до вас приєднатися та просити вибачення.
Він поквапився вниз стежкою — я тупцяв позад нього — і підійшов до пари біля ставка.
— Це мсьє Еркюль Пуаро, — відрекомендувала Флора. — Гадаю, ви про нього чули.
Пуаро кивнув.
— Я знайомий із майором Блантом за його репутацією, — ввічливо промовив він. — Радий зустрічі, мсьє. Я хотів би отримати від вас певну інформацію.
Блант кинув на нього запитальний погляд.
— Коли ви востаннє бачили містера Екройда живим?
— За обідом.
— І ви його опісля не бачили та не чули?
— Не бачив. Чув його голос.
— За яких обставин?
— Я прогулювався терасою…
— Перепрошую, о котрій?
— Біля дев’ятої тридцять. Я ходив туди-сюди перед вікном вітальні, палячи. Чув, як Екройд розмовляв у себе в кабінеті…
Пуаро зупинився і витяг із землі мікроскопічний бур’ян.
— Звісно ж, із цієї частини тераси вам би не вдалося почути ніяких голосів, — пробурмотів він.
На той час він не дивився на Бланта, проте дивився я, тож вельми здивувався тому, що той зашарівся.
— Дійшов аж до рогу, — неохоче пояснив він.
— О! Справді? — сказав Пуаро.
Він дуже тонко підштовхнув його до подальшого пояснення.
— Мені здалося, що я побачив жінку, яка зникла в кущах. Промайнуло щось біле, знаєте. Напевно, помилився. Саме стоячи на розі тераси, я почув розмову Екройда зі своїм секретарем.
— Розмову із містером Джеффрі Реймондом?
— Так… так мені тоді здалося. Мабуть, я помилився.
— Містер Екройд не звертався до нього на ім’я?
— О, ні.
— То чи можу запитати, чому ви вирішили?..
Блант стурбовано пояснив: