— Логічно припустив, що то мав би бути Реймонд тому, що саме перед тим, як я виходив на вулицю, він сказав, що має намір віднести якісь папери Екройду. Навіть не подумав, що там міг бути хтось інший.
— Чи можете ви згадати, що саме почули?
— На жаль, не можу. Щось досить звичне та неважливе. Вловив лише уривок. Я міркував про щось інше на той час.
— Байдуже, — буркнув Пуаро. — Ви не переставляли крісло на своє місце біля стіни, коли прийшли до кабінету після знайдення тіла?
— Крісло? Ні. Навіщо?
Пуаро стенув плечима, але не відповів. Тоді звернувся до Флори.
— Мадемуазель, чи можна дещо довідатися від вас? Коли ви оглядали речі у срібному столику із доктором Шеппардом, кинджал був на своєму місці чи ні?
Флора випнула підборіддя.
— Про це мене запитував інспектор Реґлан, — незадоволено відповіла вона. — Я йому сказала і скажу вам. Я абсолютно впевнена, що кинджала там не було. Він думає, що був і що Ральф викрав його пізніше того вечора. І… він мені не вірить. Він вважає, що я це сказала, щоб… щоб захистити Ральфа.
— А хіба ви цього не робите? — серйозно запитав я.
— І ви також, докторе Шеппард! Жахливо.
Пуаро тактовно перевів розмову.
— Чи правда те, що ви щойно сказали, майоре Блант? У ставку є щось блискуче? Гляньмо, чи вдасться мені це дістати.
Він став на коліна біля ставка, підтягнув рукав до ліктя і повільно опустив руку в ставок, силкуючись не скаламутити намулу з дна. Та, незважаючи на його намагання, болото піднялося і закрутилося, тож він змушений був витягти руку, нічого не впіймавши.
Він із жалем дивився на бруд на руці. Я запропонував йому свою хустинку, яку той прийняв із бурхливим виявом вдячності. Блант глянув на свій годинник.
— Уже майже обід, — повідомив він. — Краще нам повертатися до будинку.
— Пообідаєте з нами, мсьє Пуаро? — запитала Флора. — Я б хотіла, щоб ви познайомилися з моєю мамою. Вона… обожнює Ральфа.
Маленький чоловічок вклонився.
— Із задоволенням, мадемуазель.
— Докторе Шеппард, ви ж теж залишитеся, правда?
Я завагався.
— Залишайтеся!
Я хотів цього, тож прийняв запрошення без подальших церемоній.
Ми попрямували до будинку, Флора та Блант поперед нас.
— Яке волосся, — тихо промовив Пуаро, киваючи в бік Флори. — Справжнє золото! З них буде чудова пара. Вона та чорнявий красень капітан Пейтон. Чи не так?
Я глянув на нього із цікавістю, але він заметушився щодо кількох мікроскопічних крапель води на рукаві свого пальта. Цей чоловік — зі своїми зеленими очима та манірними звичками — нагадував мені кота.
— І це все марно, — співчутливо мовив я. — Цікаво, що то було у ставку?
— Хочете поглянути? — запитав Пуаро.
Я витріщився на нього. Він кивнув.
— Мій любий друже, — м’яко, проте докірливо звернувся до мене він, — Еркюль Пуаро не ризикує своїм костюмом без упевненості, що досягне бажаного. Так вчинити було б смішно й абсурдно. Я не буваю сміховинним.
— Таж ви витягли руку порожньою, — запротестував я.
— Інколи важливо промовчати. Ви пацієнтам усе розповідаєте? Абсолютно все, докторе? Не думаю. І також не все ви розповідаєте своїй чудовій сестрі, чи не так? Перед тим, як показати свою порожню долоню, я кинув те, що дістав, у іншу. Подивіться, що це.
Він простягнув свою ліву руку із відкритою долонею. На ній лежав маленький золотий перстеник. Жіноча обручка.
Я взяв її.
— Зазирніть досередини, — звелів Пуаро.
Я так і вчинив. Усередині гарними літерами було вигравіювано:
Від Р., 13 березня
Я подивився на Пуаро, але він уже поринув у споглядання себе у маленькому кишеньковому дзеркальці. Усю його увагу поглинули його вуса, а зовсім не я. Було зрозуміло: він не бажав спілкуватися далі.
Розділ десятий
Служниця
Ми зустріли місіс Екройд у холі. З нею був миршавий чоловічок з уперто випнутим підборіддям і гострими сірими очицями (на його обличчі неначе красувалося слово «адвокат»).
— Містер Гаммонд залишається з нами обідати, — повідомила місіс Екройд. — Ви знайомі з майором Блантом, містере Гаммонд? І з любим доктором Шеппардом (він теж близький друг бідолашного Роджера)? І, заждіть…
Вона замовкла, дещо здивовано розглядаючи Еркюля Пуаро.
— Це мсьє Пуаро, мамо, — відрекомендувала того Флора. — Я розповідала тобі про нього вранці.
— О, так! — розгублено промовила місіс Екройд. — Авжеж, люба, авжеж. Він тут, щоб знайти Ральфа, так?
— Він тут, щоб знайти того, хто вбив дядька, — виправила Флора.