— Ох, моя люба! — вигукнула її матір. — Прошу! Я така знервована. Така розбита цього ранку, цілковито розбита. Таке жахіття. Я все думаю, що то якийсь нещасний випадок. Роджер був здатний на дивацтва. Може, випадково зачепив рукою чи ще щось.
Таке припущення сприйняли із ввічливим мовчанням. Я зауважив, що Пуаро підійшов до адвоката і заходився стиха про щось із ним розмовляти. Вони відійшли до вікна. Вагаючись, я наблизився до них.
— Я не заважатиму? — запитав я.
— Зовсім ні, — щиро відповів Пуаро. — Ви та я, monsieur le docter, розслідуємо цю справу пліч-о-пліч. Без вас я б не впорався. Хотів лиш отримати від містера Гаммонда певну інформацію.
— Ви дієте від імені капітана Ральфа Пейтона, як я розумію, — обережно припустив адвокат.
Пуаро похитав головою.
— Це не так. Я дію в інтересах справедливості. Міс Екройд попросила мене розслідувати причину смерті свого дядька.
Містер Гаммонд трохи спантеличився.
— Мені не вдається з усією серйозністю повірити в те, що капітан Пейтон має стосунок до цього злочину, — зазначив він, — попри серйозність побічних доказів його вини. Сам факт його проблем із грошима…
— Проблем із грошима? — блискавично зреагував Пуаро.
Адвокат стенув плечима.
— То був постійний стан Ральфа Пейтона, — кинув він сухо. — Гроші збігали крізь його пальці, як вода. Він завжди звертався із проханнями про гроші до вітчима.
— Нещодавно також? Нехай протягом минулого року?
— Не можу сказати. Містер Екройд цього мені не розповідав.
— Розумію. Містере Гаммонд, вам, здається, відомі деталі заповіту містера Екройда?
— Звісно. Це основна причина мого тут перебування сьогодні.
— Тоді, зважаючи на те, що я дію в інтересах міс Екройд, ви не проти повідомити мені умови того заповіту?
— Усе досить просто. Відкидаючи законодавчу термінологію і здійснивши певні виплати за заповітом…
— Які саме? — перервав його Пуаро.
Містер Гаммонд начебто здивувався.
— Тисяча фунтів — економці, міс Рассел; п’ятдесят фунтів — куховарці, Еммі Купер; п’ятсот фунтів — секретареві, містеру Джеффрі Реймонду. Тоді різноманітні лікарні…
Пуаро підняв руку.
— О! Доброчинні виплати. Вони мене не цікавлять.
— Зрозуміло. Дохід в акціях вартістю десять тисяч фунтів, який має бути виплачено місіс Сесіл Екройд протягом її життя. Міс Флора успадковує двадцять тисяч фунтів одразу. Залишок, враховуючи цю нерухомість та акції «Екройд і син», — прийомному синові, Ральфу Пейтону.
— Містер Екройд мав значні статки?
— Дуже значні. Капітан Пейтон буде надзвичайно багатим молодим чоловіком.
Запанувала тиша. Пуаро й адвокат перезирнулися.
— Містере Гаммонд, — від каміна долинув голос місіс Екройд.
Адвокат поквапився на поклик. Пуаро схопив мене за руку й потягнув до вікна.
— Гляньте на іриси, — мовив він досить гучно. — Вони чудові, чи не так? Вражають невигадливістю та красою.
Водночас я відчув потиск його руки й почув додане вже тихше:
— Ви справді бажаєте мені допомогти? Взяти участь у розслідуванні?
— Так, звісно, — із запалом підтвердив я. — Дуже б цього хотів. Ви й не уявляєте, яке нудне та старомодне моє життя. Нічого ніколи не стається.
— Добре. То ж будьмо партнерами. Гадаю, за кілька хвилин до нас приєднається майор Блант: йому не до вподоби добра матуся. Тому є дещо, про що я хочу довідатися, та не хочу, щоб інші знали, що я намагаюся про них довідатися. Розумієте? Тож запитуватимете ви.
— Що потрібно запитати? — стривожився я.
— Я попрошу вас згадати ім’я місіс Феррас.
— Тобто?
— Невимушено згадайте про неї. Запитайте його, чи перебував він тут, коли помер її чоловік. Ви розумієте, про що я. А коли він відповідатиме, уважно, але не відкрито, придивіться до виразу його обличчя. C’est compris?[7]
Часу на подальше пояснення вже не було: тієї миті, коли Пуаро виголошував свою промову, Блант раптово, як завше, облишив своїх співрозмовників і наблизився до нас.
Я запропонував прогулятися терасою, і він погодився. Пуаро з нами не пішов.
Я зупинився помилуватися запізнілою трояндою.
— Як усе змінилося за кілька днів, — почав я. — Я був тут минулої середи. Пам’ятаю, як проходився цією терасою. Зі мною був Екройд… сповнений енергії. А тепер… три дні потому… Екройд — мертвий, бідолаха. Місіс Феррас теж померла… ви були з нею знайомі, чи не так? Звісно ж були.
Блант кивнув.
— Ви бачили її під час вашого останнього візиту?
— Ходили разом з Екройдом провідувати. Минулого вівторка нібито. Надзвичайна жінка… та якась ніби дивна. Потайна… було важко зрозуміти, що насправді в неї на думці.