— Мої повноваження щодо такої організації обмежені, — сухо зауважив я.
— Та якщо його смерть була нещасним випадком…
— Його вбили, місіс Екройд, — відрізав я.
Вона зойкнула.
— Жодне припущення про нещасний випадок не витримує критики.
Місіс Екройд перелякано втупилася в мене. Мені вривався терпець на те, що, на мою думку, було лише жалюгідним небажанням незручностей.
— Під час дізнання мені… мені не треба буде відповідати на всілякі запитання, еге ж? — поцікавилася вона.
— Не знаю, якою буде процедура, — відповів я. — Можливо, містер Реймонд візьме це на себе. Він знає всі обставини та зможе провести офіційне впізнання.
Злегка уклонившись, утрутився адвокат.
— Я справді вважаю, що вам нічого хвилюватися, місіс Екройд, — запевнив він. — Вас не змушуватимуть брати участь у таких неприємних речах. Тепер питання про гроші. Чи маєте ви все, потрібне на цей час? Маю на увазі, — додав він, — готові гроші. Готівку тобто. Якщо ні, то я організую для вас усе необхідне.
— Щодо цього — усе гаразд, — мовив Реймонд, що стояв поруч. — Містер Екройд лише вчора перевів чек на сто фунтів у готівку.
— Сто фунтів?
— Так. Для видання зарплатні й інших виплат, які сьогодні повинні були відбутися. На цей момент їх іще не витрачено.
— А де ж гроші? У столі?
— Ні, він завжди тримав готівку в своїй спальні. У старій коробці для комірців, якщо бути точним. Чудернацька примха, чи не так?
— Гадаю, — мовив адвокат, — перед тим, як я піду, нам варто переконатися, що гроші досі там.
— Звісно, — погодився секретар. — Я негайно проведу вас нагору… О! Забув. Двері замкнено.
Від Паркера ми довідалися, що інспектор Реґлан у кімнаті економки, ставить додаткові питання. За кілька хвилин інспектор приєднався до всієї компанії в коридорі, принісши із собою ключ. Він відімкнув двері, і ми ступили до передпокою та піднялися невеликими сходами. Двері до спальні Екройда стояли відчиненими. У кімнаті було темно, штори заслонено, а ліжко розстелено так, як звечора. Інспектор відслонив штори, впустивши сонячне світло, а Джеффрі Реймонд підійшов до верхньої шухляди бюро з червоного дерева.
— Він зберігав гроші просто так, у незамкненій шухляді. Тільки подумайте, — прокоментував інспектор.
Секретар трішки зашарівся.
— Містер Екройд волів вірити в чесність усіх своїх підлеглих, — із запалом промовив він.
— О! Авжеж, — неприязно кинув інспектор.
Реймонд витягнув шухляду, дістав круглу шкіряну коробку для комірців і, відкривши її, витяг товстий гаманець.
— Ось і гроші, — оголосив, виймаючи великий згорток купюр. — Там усі сто фунтів. Я знаю напевне, бо містер Екройд поклав їх туди за моєї присутності минулого вечора, коли одягався до вечері. Звісно, грошей відтоді ніхто не торкався.
Містер Гаммонд узяв у нього згорток і перерахував гроші. Потім підвів погляд.
— Ви сказали — сто. А тут лише шістдесят.
Реймонд дивився на нього, не кліпаючи.
— Неможливо, — вигукнув і рушив уперед. Узяв купюри і вголос перерахував їх сам.
Містер Гаммонд говорив правду: там було рівно шістдесят фунтів.
— Але… Не розумію, — здивовано протягнув секретар.
Пуаро запитав:
— Ви бачили, як містер Екройд поклав туди гроші вчора, коли вдягався до вечері? Ви впевнені, що він уже не виплатив частину з них?
— Упевнений, що ні. Він навіть сказав: «Не хочу брати із собою сотню фунтів на вечерю. Помітно випиратимуть кишеню».
— Тоді справа досить проста, — зробив висновок Пуаро. — Або він виплатив сорок фунтів учора ввечері, або їх украли.
— Лаконічний підсумок, — погодився інспектор. Він звернувся до місіс Екройд. — Хто із прислуги міг прийти сюди вчорашнього вечора?
— Мабуть, покоївка розстеляла ліжко.
— Хто вона? Що ви про неї знаєте?
— Вона тут недовго, — почала місіс Екройд. — Та вона проста й хороша сільська дівчина.
— Гадаю, нам слід з’ясувати це питання, — сказав інспектор. — Якщо містер Екройд заплатив ці гроші сам, то це може пролити світло на таємницю злочину. З рештою прислуги нібито все чисто?
— О, думаю, так.
— Раніше нічого не зникало?
— Ні.
— Ніхто не звільнявся. Чи щось таке?
— Служниця йде.
— Коли?
— Учора повідомила, здається.
— Вас?
— О, ні. Я не маю стосунку до прислуги. Домашніми справами займається міс Рассел.
Інспектор на якийсь час поринув у роздуми. Потім кивнув і промовив:
— Гадаю, мені краще поговорити з місіс Рассел. І ще зустрітися з тією дівчиною, Дейл.
До кімнати економки компанію йому склали ми з Пуаро. Міс Рассел прийняла нас зі своєю звичною витримкою.