— Елсі Дейл пропрацювала у «Папороті» п’ять місяців. Хороша, моторна й варта уваги дівчина. Із належними відгуками. Остання на світі людина, що взяла б чуже.
— Як щодо служниці?
— Вона теж чудова дівчина. Тиха, з гарними манерами. Сумлінна працівниця.
— То чому вона звільняється? — поцікавився інспектор.
Міс Рассел підібгала губи.
— Я тут ні до чого. Це містер Екройд виявив невдоволення її роботою вчора по обіді. До її обов’язків належало прибирання кабінету, а вона, схоже, переклала на інше місце якісь папери на його столі. Його це дуже роздратувало, і він повідомив її про звільнення. Зрештою, це я знаю з її слів, тож, може, бажаєте самі з нею поговорити?
Інспектор погодився. Я бачив ту дівчину раніше: обслуговувала нас за обідом. Висока, із густим, тісно скрученим на потилиці каштановим волоссям і незворушними сірими очима. З’явившись за викликом економки, вона виструнчилась, втупивши у нас незмигний погляд.
— Ви Урсула Борн? — запитав інспектор.
— Так, сер.
— Мені відомо, що ви звільняєтеся.
— Так, сер.
— Чому?
— Я переклала папери на столі містера Екройда. Він із цього приводу розгнівався, тож я сказала, що мені краще піти. Він відповів, щоб я пішла якнайшвидше.
— Учора ввечері ви заходили до спальні містера Екройда? Прибирали там чи ще щось?
— Ні, сер. То робота Елсі. Я ніколи не ходжу до тієї частини будинку.
— Мушу вам повідомити, моя дівчинко, що з кімнати містера Екройда зникла значна сума грошей.
Нарешті я помітив її хвилювання: обличчя залила червона барва.
— Я нічого не знаю про гроші. Коли ви вважаєте, що їх узяла я і саме тому містер Екройд звільнив мене, то ви припускаєтесь помилки.
— Я не звинувачую вас у крадіжці, моя дівчинко, — сказав інспектор. — Не переймайтеся так.
Дівчина кинула на нього холодний погляд.
— Ви можете оглянути мої речі, якщо хочете, — гордовито промовила вона. — Та ви нічого там не знайдете.
Раптом втрутився Пуаро.
— Містер Екройд звільнив вас учора пополудні. Чи то пак, ви самі звільнилися? — запитав він.
Дівчина кивнула.
— Як довго тривала розмова?
— Розмова?
— Так, розмова між вами та містером Екройдом у кабінеті?
— Я… я не знаю.
— Двадцять хвилин? Півгодини?
— Щось таке.
— Не довше?
— Точно не довше ніж півгодини.
— Дякую, мадемуазель.
Я зацікавлено зиркнув на нього — він упевненою рукою виставляв на столі якісь предмети. Його очі блищали.
— Це все, — підсумував інспектор.
Урсула Борн пішла. Інспектор звернувся до міс Рассел.
— То як довго вона тут? У вас є її рекомендації?
Не відповідаючи на перше запитання, міс Рассел підійшла до бюро неподалік, витягнула одну з шухляд і вийняла купку прищеплених скріпкою листів. Вибрала один і подала його інспектору.
— Гм, — видав той. — Написано добре. Місіс Річард Фолліот, Марбі Ґрендж, Марбі. Хто ця жінка?
— Одна з порядних мешканок села, — відповіла місіс Рассел.
— Що ж, — сказав інспектор, віддаючи листа, — гляньмо на іншу, Елсі Дейл.
Елсі Дейл — кремезна білявка з приємним і трохи простакуватим обличчям — охоче відповідала на наші запитання, а зникнення грошей її вельми розтривожило та стурбувало.
— Не думаю, що з нею щось не так, — підсумував інспектор потому, як відпустив її. — А як щодо Паркера?
Міс Рассел стисла губи й нічого не відповіла.
— У мене відчуття, що з тим чоловіком щось негаразд, — замислено продовжив інспектор. — Річ у тім, що я не розумію, коли він мав можливість. Він виконував свою роботу відразу після вечері. Та й алібі у нього на весь вечір. Я сам це з’ясовував. Що ж, вельми вдячний, міс Рассел. Маємо те, що маємо. Можливо, містер Екройд сам тими грошима розпорядився.
Економка сухо побажала нам гарного дня, і ми пішли.
Я покинув будинок разом із Пуаро.
— Цікаво, — озвався я, аби заповнити мовчання, — які ж то папери переклала дівчина, що Екройд так розлютився? Цікаво, чи не в них криється розгадка цієї головоломки.
— Секретар говорив, що на столі не було ніяких важливих паперів, — тихо нагадав Пуаро.
— Так, але… — Я замовк.
— Чи не здається вам дивним, що Екройд розлютився через таку дрібницю?
— Так, здається.
— Та чи була то дрібниця?
— Авжеж, — погодився я, — хтозна, що то за папери. Та Реймонд так запевняв…
— Даймо Реймонду на хвилинку спокій. Як вам дівчина?
— Яка саме? Служниця?
— Так, служниця. Урсула Борн.
— Вона, здається, славна дівчина, — невпевнено промовив я.