Пуаро повторив мої слова, проте я наголосив на третьому слові, а він — на другому.
— Вона, здається, славна дівчина.
Потім, помовчавши хвилину, витяг щось із кишені та вручив мені.
— Ось, друже, я вам щось покажу. Гляньте.
Аркуш паперу, що він його мені показав, був тим укладеним інспектором і відданим Пуаро цього ранку списком. Подивившись туди, куди вказував палець, я побачив невеличкий, намальований олівцем хрестик навпроти імені Урсули Борн.
— Можливо, ви тоді не помітили, мій друже, та в цьому списку є одна особа, чиє алібі не має підтвердження. Урсула Борн.
— Ви ж не думаєте?
— Докторе Шеппард, я можу собі дозволити думати про все що завгодно. Урсула Борн могла вбити містера Екройда, та зізнаюся, мені не вдається зрозуміти її мотиву. А ви розумієте?
Він подивився на мене пронизливим поглядом. Таким пронизливим, що я аж знітився.
— Розумієте? — повторив він.
— Жодного мотиву, — впевнено мовив я.
Його погляд став м’якшим. Він звів брови на переніссі та пробелькотів про себе:
— Якщо шантажист чоловік, а вона не може бути шантажистом, то…
Я прокашлявся.
— Хай що б там не було… — почав я невпевнено.
Він обернувся до мене.
— Що? Що ви хочете сказати?
— Нічого, нічого. Лише те, що місіс Феррас у листі згадувала особу. Вона, власне, не вказувала, що то був чоловік. Ми, як і Екройд, просто припустили, що то був чоловік.
Схоже, Пуаро мене не слухав.
— Хоча тоді це таки можливо… так, авжеж, можливо… але тоді… ах! Треба впорядкувати всі ці міркування. Метод, порядок! Ще ніколи я так не потребував їх. Усе мусить стати… на свої місця… інакше — я на хибному шляху.
Він замовк і знову повернувся до мене.
— Де це Марбі?
— На іншому боці Кранчестера.
— Далеко?
— О! Миль чотирнадцять, напевно.
— Чи не поїхали б ви туди? Нехай завтра?
— Завтра? Завтра неділя. Так, можна це організувати. То що загадаєте мені там робити?
— Відвідайте ту жінку, місіс Фолліот. Дізнайтеся все можливе про Урсулу Борн.
— Гаразд. Але… мені це не дуже подобається.
— Не час ускладнювати. Від цього залежить життя людини.
— Бідолашний Ральф, — зітхнувши, проговорив я. — Ви вірите в його невинуватість?
Пуаро поглянув на мене дуже серйозно.
— Волієте знати правду?
— Авжеж.
— Тоді слухайте. Мій друже, все вказує на його винуватість.
— Що? — вигукнув я.
Пуаро кивнув.
— Так, той дурний інспектор (а він таки дурний) має всі докази цього. Я шукаю правду, а правда щоразу веде мене до Ральфа Пейтона. Мотив, можливість, засоби. Та я не залишу неперевіреним нічого: я пообіцяв мадемуазель Флорі. А вона була така впевнена, та дівчина. Цілковито впевнена.
Розділ одинадцятий
Візит Пуаро
Наступного дня я, трохи схвильований, дзвонив у двері Марбі Ґрендж. Мені було цікаво, що саме сподівався дізнатися Пуаро. Він довірив це завдання мені. Чому? Може, тому, що, як і в ситуації з майором Блантом, волів залишатися в тіні? Таке логічне у першій ситуації бажання тут, як на мене, не мало такого значення.
Мої роздуми перервала поява охайно вбраної служниці.
Так, місіс Фолліот удома. Мене провели до просторої вітальні, і в очікуванні на господиню дому я з цікавістю розглядав усе навколо. Величезна і майже порожня кімната, декілька непоганих зразків старовинної порцеляни, небагато чудових гравіювань, потерті покривала та штори. Типова дамська кімната.
Від споглядання Бартолоцці на стіні мене відволік прихід місіс Фолліот. Вона виявилася високою жінкою із пишним каштановим волоссям і чарівною усмішкою.
— Докторе Шеппард, — невпевнено сказала вона.
— Так до мене звертаються, — відгукнувся я. — Перепрошую за візит, але чи не поділилися б ви інформацією про служницю, яка у вас раніше працювала. Урсулу Борн.
Зі згадкою цього імені усмішка з її обличчя збігла. Як зникла і люб’язність у поведінці. Жінка набула якогось зніяковілого вигляду.
— Урсула Борн? — перепитала.
— Так, — відповів я. — Можливо, ви не пригадуєте такого імені?
— О, так, авжеж. Я… я чудово пам’ятаю.
— Як я зрозумів, вона пішла від вас приблизно понад рік тому?
— Так. Саме так. Усе правильно.
— І ви були нею задоволені під час перебування тут? Між іншим, як довго вона працювала?
— О! Рік чи два… не пам’ятаю. Вона… вона дуже здібна. Я впевнена, ви будете нею задоволені. Я не знала, що вона йде з «Папороті». Не здогадувалася.
— Ви можете мені про неї розповісти? — попросив я.