— Лише те, monsieur, що кожен із присутніх у цій кімнаті щось від мене приховує. — Він жестом руки зупинив протести-перешіптування. — Так, так, я знаю, що кажу. Це може бути щось неважливе, банальне, недотичне до справи, та це так. Кожен із вас має, що приховувати. Ну ж бо, моя правда?
Він окинув викличним та обвинувальним поглядом усіх присутніх за столом. І кожна пара очей опустилася від зустрічі з його очима. Так, мої очі — теж.
— Я отримав відповідь, — мовив Пуаро з дивним смішком і підвівся зі свого місця. — Звертаюся до вас усіх. Скажіть мені правду — усю правду.
Запала тиша.
— Не говоритимете?
З його вуст знову злетів дивний смішок.
— C’est dommage[14], — кинув він і вийшов.
Розділ тринадцятий
Гусяче перо
Того вечора після вечері я, на прохання Пуаро, пішов до нього. На виході Керолайн зміряла мене відверто невдоволеним поглядом. Гадаю, вона б радо супроводжувала мене.
Пуаро прийняв мене гостинно. Виставив на невеличкий столик пляшку ірландського віскі (якого я не терплю), сифон із содовою та склянку. Сам приготував какао (як я пізніше дізнався, його улюблений напій).
Він ґречно поцікавився самопочуттям моєї сестри, за його словами, надзвичайно цікавої жінки.
— Боюся, ви сприяєте її зарозумілості, — сухо зазначив я. — Як щодо недільного полудня?
Він розсміявся, підморгнувши.
— Я завжди вважав за краще наймати фахівців, — двозначно сказав він і відмовився пояснити свої слова.
— У всякому разі тепер ви знаєте всі місцеві плітки, — зауважив я. — Правдиві та брехливі.
— І цілу купу цінної інформації, — додав той стиха.
— Наприклад…
Пуаро похитав головою.
— Чому ви не сказали мені правди? — запитав він. — У такому місці, як це, усе, зроблене Ральфом Пейтоном, із часом стало б відомим: коли б лісом йшла не ваша сестра, то йшов би хтось інший.
— Мабуть, так, — вимушено погодився я. — Але чому ви цікавитеся моїми пацієнтами?
Він знову підморгнув.
— Тільки одним із них, докторе. Одним із них.
— Останнім? — ризикнув припустити я.
— Міс Рассел дуже цікавий об’єкт вивчення, — ухилився від відповіді детектив.
— Ви погоджуєтеся з моєю сестрою та місіс Екройд, що міс Рассел ще той фрукт? — поцікавився я.
— Як? Тобто «фрукт»?
Я пояснив, як міг.
— І вони так говорять?
— Хіба вчора пополудні моя сестра не виклала вам усе?
— C’est possible.
— Без жодних причин, — повідав я.
— Les femmes, — підсумував Пуаро. — Вони дивовижні! Вони копирсаються в тому, що відбувається на їхніх очах, і, на диво, дізнаються правду. Та насправді дивина не це. Жінки підсвідомо, не підозрюючи цього, помічають тисячі маленьких дрібничок. Результат поєднання в їхній підсвідомості всіх цих дрібничок називають інтуїцією. У мене значний досвід у психології. Я все це знаю.
Пуаро із бундючно випнутими грудьми мав такий кумедний вигляд, що я ледве стримався від реготу. Потім він відпив какао й ретельно витер вуса.
— Рокажіть мені, — не стримався я, — що ви насправді думаєте про все це?
Він відставив чашку.
— Ви цього хочете?
— Так.
— Ви бачили те саме, що бачив і я. Хіба версії не мусили би бути однаковими?
— Боюся, ви сміятиметеся з мене, — холодно кинув я. — Звісно, у мене брак досвіду щодо таких справ.
Пуаро поблажливо всміхнувся мені.
— Ви, як маленька дитина, що прагне зрозуміти роботу двигуна. Волієте поглянути на цю справу очима не сімейного лікаря, а детектива, який ні з ким не знайомий і йому до всіх байдуже: усі для нього чужі та однаковою мірою можуть підпадати під підозру.
— Ви це добре пояснили, — мовив я.
— Дечого навчу вас. Передусім варто відтворити чітку картину подій того вечора, постійно пам’ятаючи, що той, хто розповідає, може брехати.
Я здивовано підняв брови.
— Досить недовірливе ставлення.
— Але необхідне, запевняю вас, необхідне. Отже, спершу доктор Шеппард покидає будинок за десять до дев’ятої. Звідки мені це відомо?
— Тому що я вам розповів.
— А що як ви сказали неправду чи був неточним годинник, який ви минали? Проте Паркер теж запевняє, що ви вийшли за десять до дев’ятої. Ось чому ми погоджуємось із таким твердженням і рухаємося далі. О дев’ятій ви здибали чоловіка — назвемо це Романтикою таємничого незнайомця — біля сторожки парку. Звідти я це знаю?
— Я вам сказав, — знову почав я, але Пуаро перервав мене нетерплячим жестом.
— Ага! Щось ви сьогодні трохи нездогадливі, друже. Це відомо вам, та звідки це дізнався я? Eh bien, я повідомлю вам, що таємничий незнайомець не був вигадкою вашої уяви, тому що покоївка міс Ґаннетт зустріла його кількома хвилинами раніше, і він теж розпитував її про шлях до «Парку папороті». Тому ми можемо погодитися з його присутністю і бути майже певним щодо двох речей: він — чужинець тут, і, хай якою була мета його поїздки до «Папороті», особливої таємниці вона не складала, бо він двічі розпитував дорогу туди.